25.09.2018, 20:47
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
15:05 16.06.2017

«АЗОВ я малюватиму постійно». Спогади до річниці звільнення Маріуполя художника і митця Андрія Паніна

На честь третьої річниці звільнення Маріуполя від проросійських терористів своїми думками та спогадами із нами ділились як бійці, які безпосередньо брали участь у визволенні міста, так і волонтери та звичайні маріупольські патріоти. Але героя цієї статті важко назвати пересічним патріотом із Маріуполя. Адже це людина, яка всією душею підтримує АЗОВ та його діяльність. Людина-митець, яка вважає полк невід’ємною частиною міста Маріуполь і постійно малює азовців та все, що пов’язане із полком, а за всіх азовців хвилюється як за рідних. І це не просто слова, бо й дійсно, спілкуючись із цим чоловіком, одразу відчуваєш велику подяку за все те, що бійці полку зробили та ще зроблять для його рідного міста.

Тож своїми спогадами про події тих часів, коли проходила операція зі звільнення міста Маріуполь а також своєю вдячністю азовцям за те, що вони роблять, поділився український патріот із Маріуполя, людина-митець, художник Андрій Панін:

«Знаєте, всі ці події, як і для більшості українців, для мене почались зі спостережень за Майданом у Києві, – розповідає Андрій. – Із самого початку все це відбувалось для нас, звичайних людей, якось так дивно і незрозуміло. Тоді ніхто нічого не знав і не міг усвідомити, що коїться. Люди просто дивились телевізор, читали новини в Інтернеті. Я ж почав малювати. Зображував те, що відбувалось, свої відчуття та переживання викладав на папері. Перше, що мене надихнуло на такі малюнки, – це приїзд навесні наших українських військових на маріупольський аеропорт. Я займаюсь велоспортом, а там був тренувальний майданчик, на який я часто їздив. Тоді я їх і побачив. Пам’ятаю, в них майже нічого не було. З БМП та вантажівки. Навіть магазинів тоді в них до автоматів не було. І такі вони були стомлені й не могли зрозуміти до ладу, що ж відбувається.

Я ще тоді хотів їм показати та сказати, що тут не всі такі, не всі сепари. В мене був із собою компот – і я його їм віддав. Потім часто їздив через блокпости, і завжди брав із собою щось для хлопців, що міг довезти, враховуючи, що рухався я на велосипеді. Наприклад, привозив чай та цигарки. Вони мене вже навіть запам’ятали і чекали на мій приїзд. Просто дуже хотілось хоч чимось їм допомогти.

Коли в Маріуполі почались всі ці захоплення, якось так одразу сіро стало і депресивно. Місто змінилось навіть, було чужим та недоброзичливим. У вікнах будинків по сусідству темно. Всі вимикали світло, боялись. Ми, ті, хто всією душею був із Україною, тоді просто не знали, до кого звертатись і кому вірити. Одного разу мені якісь сепари сказали, що України немає і ніколи не було, відповідно, і українців теж. А мене це так неприємно здивувало, кажу: «Як це, не було? І моїх предків, виходить, не було? І дітей моїх немає, й онуків? А хто ж ми тоді… »

А потім звільняли місто від так званих «ДНРівців». Було страшно, але в той самий час якось спокійно. Бо тоді вже про АЗОВ я знав, і мені з першого знайомства з його історією та його символами стало зрозуміло, що це ті люди, яким можна довіряти і які зроблять все для незалежності нашої країни. Вони були особливими, адже мали власні ідеї, погляди на країну, владу, патріотизм Жодні інші підрозділи, про які нам тоді доводилось чути, не несли в собі стільки українського духу, як батальйон (на той час) АЗОВ

Знаєте, ба більше, АЗОВ тепер став для багатьох своєрідним символом Маріуполя. Я, наприклад, дуже засмутився, коли полк вивели і на його місце прийшли ЗСУ бо дуже хвилююсь за своє місто та його існування у складі українських земель. Здається, якщо тут не буде АЗОВу то й України тут ніколи не буде.

Загалом я дуже добре спілкуюсь із багатьма азовцями. Намагаюсь усіляко допомагати їм. От і в заходах Національного Корпусу беру участь. І взагалі відвідую усі події, котрі якимось чином стосуються АЗОВу І на презентації книги про Широкинську операцію був, і в травні їздив із дружиною на святкування третьої річниці створення АЗОВу А ще я постійно влаштовую поїздки із Маріуполя до Урзуфа, до мечів на Кургані Пам’яті, бо там можна зарядитись особливою енергетикою.

Мої малюнки… Чому я зображую азовців? Ну а як їх не малювати? Я ж кажу, в цих людях відчувається якась особлива сила, щось рідне, що тягне до них. Буває, поспілкуюсь із кимось, а потім приходжу – і одразу хочеться їх відобразити. Я часто малював азовців та все, що пов’язане із полком. І завжди цим займатимусь. Були в мене малюнки й загиблих азовців. А ще кілька років тому я презентував полку свою картину із зображеннями княгині Ольги, Святослава та Ігоря».

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio