16.10.2018, 09:41
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
01:35 26.07.2016

Церковний гамбіт Москви

Азовці не будуть перешкоджати хресній ході УПЦ МП, але явно не з симпатій до московської патріархії. На це є більш ніж важливі причини національно-державного значення.

«Це явна провокація, недоробка або робота СБУ зі дестабілізації в країні. Може, вони спеціально працюють на дестабілізацію, щоб потім, як Ердоган, провести сценарій заміни конституції і чого завгодно. Нас там не буде. Ми боїмося, що влада допустить провокацію, щоб використовувати це для подальшої дискредитації добробатів і волонтерів, всього позитивного, що було після Майдану. Ми боїмося, що щось станеться, а звинуватять нас», – заявив представник Азовського руху на телешоу Савіка Шустера.

Розвідник абсолютно правильно відзначив внутрішньополітичні причини бути обережними. Але ними не обмежується велика церковно-політична і, фактично, геополітична гра навколо хресного ходу і можливих провокацій, пов’язаних з ним.

Нагадаємо, що буквально декілька тижнів тому Верховна Рада звернулась до Вселенського Патріарха з проханням втрутитись та посприяти звільненню українського православ’я від впливу Москви та подолання розколу. Вселенський патріарх не має централізованої влади, як Папа Римський, але він є «першим за честю» серед православних єпископів. Крім того, особливе значення мають стосунки Константинопольського патріаршого столу з Церквою Русі-України.

Вселенський Патріархат досі визнає передачу Київської митрополії в 1686 році незаконною. Він визнає права на неї Москви «де-факто», але не де-юре.

Саме на підставі цього Константинополь підтримав утворення автокефалії Польської православної Церкви в 20-х роках минулого сторіччя.

Після звернення весь православний світ напружено очікував рішення Вселенського Патріарха Варфоломія. Адепти «рускава міра» систематично запускали чутки про те, що Константинополь «з гнівом відкинув пропозицію про втручання на чужій канонічній території». Відверто кажучи, більшість православних українців розраховувала на обережну ввічливу відповідь, яка стане прологом для тривалого процесу входження Вселенського патріарха в українські справи.

Але вже на засіданні Синоду 12-15 липня 2016 року Вселенський патріархат створив комісію з «українського питання». Такої оперативності не очікував ніхто. Сам факт такого рішення свідчить про те, що Константинополь позиціонує себе як сила, що має право втручатись у ситуацію. Це вже виклик РПЦ. Для патріотичних православних це стало приємною несподіванкою, а для «рускамірцев» холодним душем.

Тим не менше, не варто недооцінювати ворога. Кремль розуміє значення релігії в політичних справах і не міг не мати інформаторів у колах, наближених до керівництва Константинопольської патріархії.

З підозрілою оперативністю організовується всеукраїнська хресна хода. Буквально за пару тижнів до рішення Синоду. Складається враження, що поставлені два завдання: програма-мінімум та програма-максимум.

Програма мінімум – це, власне, сам хресний хід, який повинен продемонструвати силу та вплив на православних віруючих України. Необхідно підтвердження того, що УПЦ (МП) не поступилось впливом УПЦ КП. Водночас це продемонструє Константинополю, що він зв’язується з серйозним супротивником, а розраховувати на масовий перехід вірних та духівництва не варто. Всередині самої церкви такий масовий захід укріпить позиції нинішнього керівництва (вигідного Москві). Це теж важливий момент, бо зараз в єпископаті УПЦ (МП) намічається явний конфлікт. Яскравою ілюстрацією цього став недавній скандал з нападом церковного спонсора, мільярдера Новинського (негласного кремлівського куратора), на митрополита Олександра (Драбинко) (одного з лідерів прихильників автокефалії та порозуміння з іншими православними юрисдикціями України). Плюс приємним бонусом стане демонстрація лояльності значній частині нейтрально налаштованих громадян (хода, як ми вже згадували, відбувається під проукраїнськими гаслами).

Виконання плану мінімум – це безумовна відчутна тактична перемога. Але ж радикально вона ситуацію не змінить. Патріарх Варфоломій навряд чи здивується здатності провести масову ходу, а УПЦ КП цілком здатна відповісти своїми заходами схожого плану. Отже, ефект буде, але вельми скромний.


Тому відбувається явне просування програми максимум. Простіше кажучи, провокування зіткнень, які повинні продемонструвати «гоніння на канонічне православ’я». Останнім часом цьому надходять тривожні підтвердження.


Відомий пропагандист режиму Януковича, Юрій Кот, заявив дослівно: «крестний ход ідєт фактічєскі на Голгофу…в Н.Пєтровцах поднялі вєсь состав націков поліція получіла пріказ Ававкова нє вмєшіваться».


Це було б смішно, якби таке писав звичайний «ватний» фрік. Але йдеться про людину, тісно пов’язану з російськими спецслужбами.


Крім того, в провокаціях можуть бути зацікавлені внутрішні сили. Після того, що віруючі України пережили за більшовицької доби, нападки на релігію та Церкву сприймаються дуже болісно. Звинувачення патріотів у «гоніннях на віруючих» буде непоганим ходом для налаштування проти них суспільства. Вороги націоналістів це чудово розуміють. І тут їхні інтереси та плани напряму співпадають з кремлівськими…


Саме цим пояснюється присутність в колоні персонажів з проросійською або навіть сепаратистською символікою. За бажання адекватно продемонструвати лояльність Україні організатори, по-перше, приклали б максимум зусиль для уникнення таких проявів, а по-друге, могли б зорганізувати масове використання національних символів. Якби хресна хода була наповнена синьо-жовтими прапорами, окремі провокативні моменти дійсно виглядали б відповідно, а не нагадували систему.


Що дасть зрив (спроба зриву) хресної ходи московським замовникам?

По-перше, як вже згадувалось, хресна хода відбувається під гаслами, до яких просто неможливо пред’явити обґрунтовані претензії. Відповідно, спроби протистояння будуть виглядати як прояв ненависті на релігійному ґрунті в чистому вигляді. Проросійська символіка буде легко пояснена «провокацією ворогів церкви».


По-друге, такого роду ускладнення будуть використані для звинувачень УПЦ КП та для пропаганди серед тієї частини православних віруючих, які не визначилися з юрисдикцією. Це помітна група населення, мільйони віруючих. У випадку насильств над духівництвом та віруючими УПЦ (МП) їхні симпатії можуть схилитись саме в бік останніх.


Третє, такого роду конфлікт ідеально підходить для початку репресій проти прихильників автокефалії в самій УПЦ (МП). В умовах зовнішньої загрози для церкви «рускамірци» почнуть позиціонувати себе як її головна опора і зможуть привабити на свій бік нейтральну частину вірних. Все інше буде справою техніки.


І найголовніше це четверте. Продемонструвати світовому православ’ю «гоніння в Україні». Вселенський патріарх все ще визнає УПЦ (МП) легітимними представниками світового православ’я. Якщо вони стануть «жертвами гонінь», його можливості зі втручання в українські справи різко зменшаться, а вірогідність встановлення зв’язку з УПЦ КП загалом стане нульовою. Якщо він навіть піде на принцип, він ризикує зіштовхнуться з опором або принаймні відсутністю підтримки інших православних церков. Але ж кинути виклик Москві він може лише за їхньої підтримки або як мінімум позитивного нейтралітету.


Фактично йдеться про класичний шаховий гамбіт – «матеріал приноситься в жертву для розвитку партії в бажаному напрямку». На роль «матеріалу» путінські куратори обрали віруючих УПЦ МП, а в екстремальній ситуації і саму УПЦ.


Характерно, що Київський патріархат не тільки не підтримує ідеї силової протидії хресному ходу, але явно виступає проти цього. Наприклад, проти цього активно перестерігає речник Київського патріархату архієпископ Євстратій (Зоря). Натомість пропонується ідея максимальної участі патріотично налаштованих православних у власній хресній ході в Києві 28 липня. Спеціально в інший день, ніж завершення ходи УПЦ (МП).


Отже, резюмуючи можна сказати, що кремлівські маніпулятори задумали грандіозну провокацію, яка повинна переломити невигідну для Москви ситуацію не тільки в Україні, а й у масштабах всього православного світу.


Едуард Юрченко


Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio