16.10.2018, 10:03
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
02:10 20.09.2016

Чи можлива спільна Українсько-Польська політика пам’яті

У випадку країн Центрально-Східної Європи політика пам'яті залишається тісно пов'язаною зі сферою міжнародних відносин. Виходячи на геополітичний рівень, вона працює в двох режимах: або сприяє консолідації, або призводить до погіршення стосунків. Протягом останніх місяців ми були свідками того, як польська і українська політики пам'яті, що здійснювалися у відповідності до внутрішніх суспільно-політичних обставин кожної з країн, ставали чинниками напруги у стосунках. Якщо ж ми врахуємо те величезне значення, яке для Польщі та України має взаємна консолідація, то прийдемо до усвідомлення невтішного і парадоксального стану речей: те, що було викликаним турботою про національні інтереси, певною мірою їм шкодило. З розуміння цієї проблемної ситуації виникає питання: чи можлива така політика пам'яті, яка відповідатиме внутрішнім потребам України та Польщі, але водночас буде їх (ці країни) зближувати, а не роз'єднувати? Чимало сторінок спільного історичного минулого, а також характер завдань, які сьогодні стоять перед Україною та Польщею, дозволяють ствердно відповісти на це питання.

Схоже, це частково розуміють у Польщі. Представник правлячої партії “Право і справедливість” Міхал Дворчик виступив із ініціативою побудувати пам’ятник українцям та білорусам, що брали участь у більшовицько-польській війні 1920 року. Ініціативу підтримало близько двадцяти депутатів ПіС. Доволі промовисто, що звитягу українських і білоруських вояків хочуть увіковічнити, використавши постамент, на якому раніше стояв пам'ятник “польсько-радянському військовому братерству” (цей пам'ятник демонтували нібито для ремонту, але так і не повернули на місце). Озвучена Дворчиком ініціатива являє собою вдалий приклад популяризації тих моментів історії, які об'єднують, а не роз'єднують. Водночас вона відповідає внутрішнім потребам кожної з країн. Адже і Україна і Польща потребують суспільних міфів, спрямованих проти західної експансивної політики Москви. При цьому наголос на боротьбі з більшовизмом не обмежується антимосковським вектором і є подвійно актуальним. З одного боку, він підсилює антимосковські настрої (за умов фокусування уваги на необільшовицькій сутності сучасного путінського режиму). З іншого боку, він має певний потенціал у площині протистояння наступу ліво-ліберальних ідей: посилення антикомуністичних настроїв у суспільстві створює несприятливе середовище для діяльності ідеологічних груп радикально лібералістичного спрямування, які не можуть цілком приховати марксистське походження ряду своїх ідей (а то й відкрито його декларують).

Військово-політична історія містить чимало епізодів, котрі вигідно популяризувати. Грюнвальдська битва, війни проти Московії, Хотинська війна — усе це та багато чого іншого сьогодні вимагає популяризації у вигідному світлі. Усе це об'єднує, паралельно підсилюючи актуальні для сьогодення сенси. Самозрозумілою є потреба у висвітленні спільних сторінок боротьби проти Москви. Грюнвальдська битва в контексті сьогодення постає як заклик до консолідації народів Центрально-Східної Європи з метою відстояти власну незалежність від претензій Заходу. Спільні сторінки боротьби з ісламським натиском — це субстрат для плекання справедливих месіанських настроїв: Міжмор'я як останній бастіон Європейської цивілізації (у світлі нинішніх процесів у Західній Європі це звучить не так вже й пафосно).

Чимало “матеріалу” для спільної політики пам'яті дає й історія культури.

У дуже далекій, гіпотетичній перспективі можемо навіть говорити про суттєву ревізію національних моделей історії. Скажімо, є доцільною часткова “денаціоналізація” Речі Посполитої. “Націоналізоване” розуміння Речі Посполитої проявляється у надмірному привласненні її історії Польщею і легковажною відмовою від неї України. Альтернативою до національного підходу до спадщини Речі Посполитої може слугувати цивілізаційний підхід — погляд на Річ Посполиту як на поліетнічну міні-цивілізацію зі своїми перевагами і недоліками, зі своєю історичною місією, проекція якої залишається актуальною ще й нині.

Але наразі не йдеться про різке впровадження таких докорінних змін. Ідеться про можливість узгодженої політики пам'яті в умовах уже сформованих національних парадигм розуміння минулого. А це — річ і потрібна, і досяжна.

Ігор Загребельний

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio