15.10.2018, 18:33
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
01:42 19.07.2016

Чому перемагає Ердоган

Сьогодні Туреччина стоїть перед перспективою всебічного укріплення влади як президента Ердогана особисто, так і його політичного курсу в цілому. Зрозуміло, що це відобразиться на всьому регіоні, зокрема, й на Україні та інших країнах Інтермаріуму. Крім того, успіхи Ердогана мають певне значення як ілюстрація процесів, що поступово охоплюють собою весь світ, а не тільки його ісламську частину.

Доба Ердогана знаменує собою відхід від принципів попереднього періоду розвитку Туреччини і народження суспільства та держави абсолютно іншого типу. Справа в тому, що Турецька республіка після реформ Кемаля Ататюрка базувалась на ідеях секуляризації, громадянсько-мовного націоналізму, республіканської форми правління, інтеграції в Західний світ та відмови від імперських амбіцій. Але після приходу до влади Ердогана ситуація різко розгорнулася у протилежному напрямку…

По-перше, було розпочато політику відвертої ісламізації Туреччини. Об’єктивно кажучи, більшість турків була і залишається мусульманами, але протягом останніх десятиріч їм достатньо жорстко нав’язувались інші стандарти поведінки. Наприклад, офіційно було заборонено носіння хіджабу та іншого традиційного ісламського одягу, під певним тиском перебувала система релігійного виховання, а дискримінація практикуючих мусульман була розповсюдженою практикою. Все це систематично призводило до напруження між більшістю населення та правлячою верхівкою. Більшість підтримувала проісламські сили на виборах, влада відповідала військовими переворотами. Армія відкрито вважалася головним охоронцем принципів секулярної держави.

Але в останні роки відбулася реісламізація країни. Хіджаб знову дозволено. Ісламські навчальні заклади отримують підтримку держави. Крім того, релігійне виховання знову повернулось до державних шкіл (щоправда, у вигляді факультативу). Керівництво країни відверто заявляє про підтримку ісламських принципів. Це явно підтверджується в культурній політиці.

По-друге, на місце суміші громадянсько-мовного націоналізму та відмови від великодержавності прийшла ідеологія неоосманізму. Націоналізм кемалістського зразка орієнтувався на модерну націю, об’єднану спільною мовою та громадянством. Етнічний фактор при цьому не враховувався. Крім того, ця специфічна форма націоналізму не підтримувала власне турецьких культурних традицій. Навпаки, навіть турецька мова зазнала глибокої реформи, фактично перетворившись на іншу. Принаймні зараз вважається, що сучасним туркам без спеціалізованої освіти важко читати тексти навіть сторічної давнини. Ну а вершиною геополітичних амбіцій досі вважалась інтеграція в ЄС.

Неоосманізм навпаки проголошує боротьбу за відродження традиційної турецької культури. Втім, треба відзначити, що йдеться саме про турецьку культуру османського зразка, а не ісламську культуру «взагалі», як у більшості ісламістів. Доба Османської імперії проголошується своєрідним ідеалом.

Але набагато важливішим аспектом є геополітичний вимір неоосманізму. Йдеться про боротьбу за поступове повернення Османської імперії, але вже на новому рівні розвитку. На місце завоюванням приходить культурна та економічна експансія, хоча амбіції від цього не стають слабшими. «Так, ми «нові османи». Ми змушені займатися сусідніми країнами. І навіть йдемо в Африку. Великі держави спостерігають за цим з розгубленістю», – заявив А. Давутоглу, міністр закордонних справ Туреччини. Цікаво, що в сучасній Туреччині відбулася справжня реабілітація Османської монархії. Більше того, укріплення авторитарної влади президента порівнюють з відновленням султанату як його вороги, так і прихильники.

Критики Ердогана з лівих та ліберальних позицій так і кажуть про «розгул мракобісся» та «поразку демократії». Але в тому-то й справа, що все не так просто. Насправді ми бачимо звичайну хвилю поміркованого ісламізму з національною специфікою, що й пояснює успіх Ердогана.

Утім, робити далекосяжні висновки зарано. Ясно лише одне: на південному напрямку балто-чорноморського простору назріває нова «порохова бочка», і ми маємо бути готовими до несподіваного вибуху в зоні наших стратегічних інтересів.

Едуард Юрченко

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio