17.10.2018, 20:36
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
01:07 29.08.2016

Досвід Гонконгу та шлях до якісного народного представництва

Ми звикли до того, що сучасна масова демократія за принципом «одна людина-один голос» не має альтернативи. Це настільки міцно вбито в голови наших сучасників, що можливість існування іншої системи або аргументи про явну несправедливість принципу, за яким голос академіка дорівнює голосу бомжа чи наркомана, не сприймаються на суто ірраціональному рівні.
Але ж слушна критика демократії не тільки не є маргінальною, а й властива вченням більшості європейських політичних філософів. Крім того, не варто забувати, що демократія фактично не здійснює повноцінного народного представництва. Влада опиняється в руках у професійних політиканів та олігархів, які їх спонсорують. Проте, навіть якщо відкинути олігархічний фактор, яке відношення до відстоювання інтересів тих чи інших соціальних груп мають люди, професія яких полягає у виграванні виборів?

Варто згадати, що народне представництво має досить давню історію в Європі. Але воно ніколи не здійснювалося за примітивною системою, коли «абстрактні громадяни» обирають політиків на рівних підставах без врахування конкретної специфіки. Голоси тоді, перефразовуючи відому фразу консервативного філософа Жозефа де Местра, зважувались, а не підраховувались.

Ті давні часи навіть не розглядають як позитивний приклад для сучасних держав. Від їхнього досвіду просто відмахуються. Але сьогодні є місця в світі, де адекватне представництво за якісним принципом є засадою політичної системи. Йдеться про Гонконг, одну з найбільш розвинених технологічно й економічно територіально-адміністративних одиниць у світі, практично «державу в державі».
Законодавча влада в Гонконзі – однопалатні Законодавчі збори, резиденти міста (а активне виборче право належить не громадянам, а саме резидентам, тобто тим, хто законно прожили в Гонконзі більше семи років) раз на чотири роки обирають депутатів до парламенту, в газетах зазвичай відомого як LegCo. 35 місць у ньому обираються в територіальних округах. Ще 5 «географічних» місць в LegCo заповнюються всенародним голосуванням із числа членів демократично обраних районних рад (District Counсils), це так звані Super Seats – за них зазвичай точиться партійна боротьба, хоча партійна приналежність для кандидата не обов'язкова.

Ще 30 місць у парламенті віддані так званим професійним округам – це представники 29 професійних груп, від страховиків до вчителів. Кожен із «професійних округів» (в якому, втім, є і одна територіальна рада – Heung Yee Kuk, представники умовних «сільських територій» Гонконгу на півночі міста) формується за своїм принципом: наприклад, 88 тисяч вчителів беруть участь у виборах самостійно, ресторанний бізнес голосує шістьма сотнями колективних голосів і сімома тисячами індивідуальних. Всього «привілейованих виборців» 226,5 тисяч – на 4 мільйони всіх зареєстрованих виборців Гонконгу.

Виконавча влада в Гонконзі також вибирається – але не прямо, а через 1200 виборців. 300 – перша група «функціональних округів» (ресторанний бізнес, два об'єднання комерції, Федерація роботодавців Гонконгу, фінансисти, сектор фінансових послуг, Гонконзька Китайська асоціація підприємців, готелі, сектор експорту та імпорту, дві промислові групи, страховики, будівельники і рітейлери разом, виробники текстилю, туристичний бізнес, транспортники, роздрібна торгівля – у всіх свої правила участі), 300 – друга група «функціональних округів» (аудитори, архітектори, інженери, лікарі, співробітники університетів, IT, юристи, асоціація китайської медицини, співробітники охорони здоров'я – не плутати з лікарями), 300 – третя група «функціональних округів» (рибалки і фермери, працівники сфери соціального забезпечення, профспілки, представники релігійних організацій), нарешті, єдина група працівників спорту, мистецтва і ЗМІ

Таким чином забезпечується адекватне представництво всіх основних соціальних груп, в незалежності від того, куди коливаються настрої умовної арифметичної більшості. Для України така практика була б справжньою протиотрутою для лікування хвороб нашої недолугої демократії. Наприклад, за умов реалізації такої моделі навряд чи було б можливим свідоме руйнування вітчизняної науки та освіти, адже їх представники у владі цього б не допустили. Але в сучасній політичній системі демагогів більше цікавлять голоси маргіналів, готових продатись за «гречку». У нас навіть бомжів у прямому розумінні цього слова більше, ніж співробітників Національної Академії наук, що вже казати про пасивну неосвічену частину електорату? Це мільйони виборців, якими легко маніпулювати або підкупати їх напряму.
Варто зазначити, що українці мають свій варіант якісного народного представництва. Йдеться про проект «Націократії» як альтернативи демократії, запропонований нашим видатним ідеологом Миколою Сціборським.

Основним ідейно-ціннісним опонентом націократії на сьогодні є демократія. Протиставлення між цими двома формами державно-політичного режиму полягає передусім у визначенні основної суспільної цінності, якою демократія вважає людину, а націократія — націю. Відповідно, джерелом влади демократами визнається народ як неструктурована математична сукупність населення певної території, а націократами — нація, як самодостатня кровноспоріднена ієрархічна спільнота. Причому «влада належить нації через її найбільш талановитих, ідеалістичних та національно-альтруїстичних представників, що здатні забезпечити належний розвиток нації та її конкурентоспроможність». Права нації для націократів превалюють над правами окремих осіб. Адже права окремих людей можуть гальмувати та унеможливлювати загальнонаціональний прогрес

Окремо слід наголосити на розбіжностях між демократією і націократією у способах формування державних органів. Демократія проголошує загальні та вільні вибори на основі територіального чи партійного представництва — єдиним можливим методом формування вищих органів влади. Націократія наголошує на представництві на основі державних синдикатів (професійних і подібних спілок), до яких мають долучатися тільки суспільно-корисні верстви населення.
Демократія декларує цілий ряд природних прав людини, які належать особі за фактом народження, націократія наполягає на здобутті прав відповідно до виконуваних обов'язків і взятої відповідальності.

Поєднання націократичних принципів із практичним прикладом сучасної політичної системи Гонконгу та історичним досвідом станово-представницьких держав Старої Європи (включно з досвідом Старої України-Русі) має і повинно стати фундаментом для справжньої реформи системи народного представництва сучасної України.

Едуард Юрченко

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio