11.12.2018, 04:23
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
20:43 12.07.2016

Керований поворот до “національного Модерну” і перспективи Міжмор'я

Інтеграція країн Центрально-Східної Європи є надзвичайно важливою. Це має розуміти не лише людина, що орієнтується на якісь високі цінності, але й прагматик, адже для такої інтеграції є чимало економічних та безпекових причин. Одначе на шляху реалізації проекту Міжмор'я стоїть ряд перепон. Однією з них є складні моменти міжнаціональних взаємин у минулому. Яскравий тому приклад — погіршення українсько-польських взаємин, котре ми можемо сьогодні спостерігати. Для тих, хто хоче бачити Балто-Чорноморський союз не лише привабливою ідеєю, але й доконаним фактом, розв'язання протиріч на історичному ґрунті повинно бути одним із головних завдань. Але специфіка ситуації полягає у тому, що ці протиріччя важко розв'язати, якщо мислити виключно мірками національного минулого й ігнорувати глибші, парадигмальні моменти, що стосуються історичного розвитку усієї Європи.

Якщо виходити з традиціоналістичних позицій, на виникнення модерних “націй” варто дивитися як на антитрадиційний, руйнівний процес (тут і далі слово “нація” писатиметься в лапках, якщо під ним матиметься на увазі нація саме в модерному сенсі). Тисячоліття світової історії — це складна динаміка етнічних, культурних і політичних процесів. Виникали і зникали племінні союзи, міста-держави, королівства та імперії. Етнічні спільноти досягали піку своєї могутності або ж ставали субстратом для виникнення нових народів. Але епоха Нового часу (Модерну) відзначається процесом, що якісно відрізняється від усієї цієї динаміки.

Порівнюючи традиційну Європейську цивілізацію та “національну” Європу Нового часу, можна виділити такі основні зміни:

- заміна релігійного-цивілізаційного універсалізму крайнім національним партикуляризмом;

- руйнування традиційного розуміння політичної влади як носія вищого авторитету і заміна такого розуміння ідеєю суверенного народу (політична влада за таких умов є всього лиш виразником народної волі);

- руйнування станових та територіальних відмінностей в ім'я національної однорідності.

Те, що можна назвати “національним Модерном”, почало формуватися вже на схилі Середньовіччя — на світанку Нового часу. Свого піку така “націоналізація” Європи досягла у ХІХ — першій пол. ХХ ст. Після Другої світової війни форсованими темпами розгорнувся зворотній процес (те, чому “націоналізація” врешті-решт обернулася “денаціоналізацією” — це окрема тема, і тут ми не будемо на ній детально зупинятися). Сьогодні ми опинилися у ситуації, коли глобалізаційні тенденції несуть колосальні проблеми і ще більші потенційні небезпеки. За таких умов цілком виправданим є поміркований поворот у минуле — до “національного Модерну”.

Модерна “нація” у порівнянні з органічними спільнотами минулого — це приблизно те ж саме, що людина, яка вимушена користуватися інвалідним візком, у порівнянні з людиною, котра пересувається власними ногами. Але специфіка нашого часу є такою, що ми маємо берегти принаймні те, що маємо, а воно знаходиться в небезпеці. Бо ті самі тенденції, що посадили нас у інвалідний візок, модифікувавшись, нищать і сам візок, і нас разом із ним. На нинішній момент ми не можемо стати на ноги, але відремонтувати візок — це цілком досяжна ціль, яка жодною мірою не виключає процес лікування наших ніг.

За нинішніх умов поворот до “національного Модерну” для політичних еліт Центрально-Східної Європи може бути цілком прагматичним, виваженими і достатньо усвідомленим кроком. Відтак він має шанси бути убезпеченим від помилок минулого, серед яких — надмірний національний егоїзм. Якщо ж поворот до “національного Модерну” буде стихійним, недостатньо усвідомленим, цих помилок важко буде уникнути.

Нормальне існування модерних “націй” передбачає згуртованість усієї спільноти єдиною міфологією, складовою якої є міфологізований образ минулого. Серед елементів такого образу зустрічаються наступні: концепція “золотої доби” національного минулого, пантеон героїв — як окремих особистостей, так і деперсоналізованих героїв (з одного боку, державні лідери, полководці, лідери визвольного руху, з іншого боку — узагальнений образ представників воїнських формацій та/або визвольного руху), пантеон геніїв (у першу чергу поетів та письменників), мотив національних трагедій та пов'язаний із ним образ ворога.

Наявність міфологізованого образу минулого не означає цілеспрямованої фальсифікації історії. Такий образ і справді може у деяких питаннях відходити від історичних фактів, але це не становить його суті. Його суть полягає у розміщенні національного минулого у “правильному ракурсі”, у якому воно може виконувати функції згуртування та мотивації населення, творення його ідентичності. Також не варто вважати, що національна міфологія має на меті витворення якоїсь абсолютно штучної ідентичності. Модерні європейські “нації” виникли на ґрунті уже існуючих етнічних, культурних і політичних спільнот.

Ще одним важливим елементом національної міфології є ідея соборності — єдності всіх етнічних територій в межах однієї держави. Інколи до цієї ідеї додається намір територіальної експансії. Експансія може спрямовуватися на повернення територій, котрі вже знаходилися під контролем у минулому і зазнали певного культурного, політичного та демографічного впливу, або ж на приєднання територій, на які вказує вектор колонізації у минулому.

Нарешті, націєтворення в окремих випадках супроводжується крайнім етнічним редукціонізмом, тобто установкою на жорстке ототожнення нації з кровною спільнотою, котре унеможливлює інкорпорацію до складу нації осіб іншого етнічного походження (навіть якщо вони не відрізняються расово і достатньо інтегровані культурно). Етнічний редукціонізм не варто вважати базовою складовою національної міфології. У більшості випадків він є лише ідеологічною установкою, котра має обмежене поширення і не досягає становища міфу. Міфологічним ґрунтом для цієї установки може бути культ національної виключності.

Для інтеграційних процесів значну небезпеку становлять три моменти: виплеканий крізь мотив національної трагедії образ ворога, надмірна ставка на “соборність”, культ національної виключності (включно з етнічним редукціонізмом). Поки що поворот до “національного Модерну” у Центрально-Східній Європі не уникає цих моментів. На жаль, деяким політикам не вистачає чи розуму, чи мужності зробити такий поворот керованим, поставившись до нього як до інструменту, а не самоцілі. Прикрості ситуації додає та обставина, що нерідко цю помилку здійснюють аж ніяк не популісти, які просто спекулюють на патріотичних почуттях населення, а політики, які дійсно тяжіють до консервативних цінностей (нехай і не в усій їхній “традиціоналістичній повноті”).

В ідеалі ці три небезпечні моменти мають вирішуватися наступним чином.

Міфологізований образ минулого має плекатися, але в адаптованій версії. Не потрібно відмовлятися ні від героїв, ні від пам'яті про жертв. Проте випадки міжнаціонального протистояння мають подаватися в такому ракурсі, в якому вони викликатимуть мінімум ресентименту. Для цього часткова деміфологізація все ж таки є допустимою. В рамках такої деміфологізації варто зняти з власних героїв ореол “тотальної святості”, а також, у ряді випадків, ввести презумпцію часткової правоти колишнього ворога, тобто визнавати, що у супротивника були свої мотиви, не позбавлені етичного сенсу. Не буде зайвим відродження характерної для військової культури традиційної Європи поваги до ворога, шанування його благородства. У випадку міжетнічних протистоянь “аграрного” типу благородство дуже часто тонуло у надмірній жорстокості. Та все ж, годі заперечити, що з обох боків конфлікту у ньому брали участь люди із дійсно високим рівнем жертовності, ідеалізму та інших позитивних якостей.

Щодо “соборності”, то територіальні претензії мають стати табу, адже вони — це справжня порохова бочка. Як мінімум, прагнення до “соборності” одних є посяганням на територіальну цілісність для інших (не кажучи вже про те, що міфологізовані претензії дуже часто є взаємними). У випадку компактного проживання етнічних меншин їм має бути гарантованим широкий простір етнічного самозбереження. З іншого боку, вони мають демонструвати лояльність до держави, на теренах якої проживають. До формування такої лояльності у разі потреби має залучатися і держава-метрополія. Щодо розсіяного проживання представників національних меншин, то тут також мають існувати гарантії етнічного самозбереження при можливості добровільної асиміляції, тобто зміни національної ідентичності. Етнічному редукціонізму не повинно бути місця.

Нарешті, варто стерегтися надмірного розпалювання національного міфу навіть у його суто позитивному вимірі (тобто такому, що не є спрямованим проти інших націй). Частковий поворот до “національного Модерну” має поєднуватися із плеканням здорового універсалізму (загальноєвропейська ідентичність, консервативні цінності, понаднаціональне месіанство, спрямоване проти деструктивних тенденцій нашого часу).

Питання контрольованості повороту до “національного Модерну” є питанням його успішності. Характер руйнівних тенденцій нашого часу вимагає внутрішньонаціональної згуртованості з одного боку і міжнаціональної єдності — з іншого. Механічний поворот на національного егоїзму має багато шансів стати короткочасним. Натомість подолання національного егоїзму є запорукою порятунку етнічного розмаїття Європи.

Ігор Загребельний

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio