17.08.2018, 12:27
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
16:09 03.12.2016

Мародери української історії

Місяць тому, 4 листопада 2016 року у Москві, з великою помпою, було відкрито 15-ти метровий пам’ятник Великому князю київському Володимиру. Вартість монумента сягнула суми у 150 мільйонів рублів (майже 2 млн. 700 тис. дол.).

У церемонії відкриття пам’ятника взяли участь перші особи політичного бомонду Російської Федерації: світовий агресор – президент Росії Владімір Путін «улюбленець» російських вчителів і кримських пенсіонерів – голова уряду Дмітрій Медведев; відомий прихильник ідей єдності російського та українського народів – мер Москви Сергєй Собянін; носій зайвої хромосоми – міністр культури(?) Владімір Мєдінскій та відомий прихильник розкішного способу життя – патріарх Московський Кіріл.

У промовах перших осіб Російської Федерації звучали вже звичні тези «руського міра» про слов`янську єдність та про історичний зв'язок, культурну і політичну спорідненість (спадковість(?) Київської Русі і сучасної Росії. «Новий пам'ятник - данина поваги нашому видатному предку. Особливо шанованому святому, державному діячеві та воїну, духовному засновнику держави Російської», - підкреслив Путін Патріарх Кіріл продовжив виступ російського президента у, вже звичному облудно-цинічному стилі: «Пам'ятник князю Володимиру – це символ єдності всіх народів, батьком яких він є, а це народи історичної Русі, а зараз живуть в межах багатьох держав... Пам'ятник батькові може бути всюди, де живуть його діти У цьому немає жодного протиріччя, але погано, якщо діти забувають, що у них один батько», - повідомляє сайт Телевізійної служби новин українського каналу «1+1». .

У пересічного українця, який володіє хоча би базовими знаннями вітчизняної історії, з приводу всього цього виникають закономірні питання: яке мав відношення Великий князь київський до Москви та Росії, про яку «єдність» та «батьківство» може йти мова, чи можна вважати Росію (Москву) спадкоємницею Київської Русі?

Саме на такі питання ми спробуємо дати відповіді у даній публікації.

Історія – наука >наука >наука >наука >наука точна. Отже, для початку, просто розглянемо хронологію історичних подій. Володимир Святославович (відомий як Володимир Великий, Хреститель, Святий) народився близько 960 року у Києві ( є відомості що народився на Волині), був Новгородським князем (970-978), помер у 1015 році на території свого обійстя у Берестові (сучасний Київ .

Офіційним роком заснування міста Москва російська офіційна історична наука >наука >наука >наука >наука вважає 1147 рік. Хоча з огляду на свідоцтва європейської історичної науки та неупереджені розвідки російських і українських істориків дату заснування міста Москви варто перенести на 1272 рік, коли внаслідок третього перепису населення у володіннях Золотої Орди було зафіксовано появу поселення (не міста!) під назвою Москва До цього часу жодних європейських свідчень про «місто» Москва не існує, як і немає згадок про московських князів, хоча рід Юрія Долгорукого лише за період 1120-1270 рр. нараховував понад 40 князів, які потребуючи уділів природно не змогли б минути увагою навіть незначне місто! Першим московським князем у 1277 році став Данило (син Олександра Невського). Всесвітньовідомий історик Казимір Валишевський вважав, що фактично до золотоординського перепису «це нове місто було лише похідним табором переселенців». Отже між правлінням Великого князя київського і появою Москви, за офіційною (сумнівною) російською історичною наукою пройшло 132 роки, а за більш імовірною хронологією – 257 років. Погодьтесь, доволі значний відрізок часу, щоб претендувати на спадковість, особливо з огляду на те, що сам «засновник держави Російської» Великий князь київський не мав (і не міг мати) жодного відношення ні до Москви, ні до сучасної Росії.

Тепер, розглянемо тезу про Володимира як символу «єдності всіх народів, батьком яких він є». Керуючись звичайною логікою і соціальними законами можна ствердно говорити про певну єдність (схожість) тих народів які належать до єдиної мовної групи, мають спільну історію, культурну спорідненість, схожість господарювання та соціального устрою. Безперечно, що слов’яни ІХ-Х ст. мали ці спільні риси. Головною умовою спільності була і залишається мовна спорідненість. Але чи було населення сучасної території Росії слов`янським? Нестор Літописець у своїй «Повісті врем`яних літ» свідчить, що «тільки в Русі словінська мова: поляни, древляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани… волиняни. А це інші народи, що дань дають Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, пермь, печера, ям, литва, зимо гола, корсь, норома, либ, - ці свою мову мають … живуть в країнах опівнічних». Топоніміка та гідроніми «серця» московської, а потім російської державності свідчать на те, що корінним населенням даних територій, основою для формування росіян (у сучасному розумінні ними цієї назви) були племена фіно-угорської мовної групи. Навіть сама назва Москва – фінського походження. Незначний домішок панівної слов`янської (руської) еліти із числа князів (що прибували із території сучасної України) та їх бояр і дружинників суттєво не міг змінити ні етнічний, ні культурно-господарський устрій цих народів і територій. Не могли ж фіно-угорські племена, що населяли Суздальську землю стати після підкорення їх князями київських династій слов’янами-русичами? На цей курйоз російської історичної науки влучно вказує дослідник Володимир Білінський «адже не стали із приходом князів-норманів стародавні кияни – поляни, деревляни, сіверяни, уличі, дуліби – норманами». Окрім відсутності культурної, мовної, етнічної єдності, не існувало і економічної, господарської єдності населення «Залешанської землі» і київських земель (окрім данини). На цей факт вказують дані археології. Так, археолог Алексій Уваров, розкопавши 772 кургани народу меря, не знайшов у них жодної київської монети, за наявності безлічі арабських, татарських, бухарських і навіть германських монет».

Спираючись на данні археолога А.С. Уварова та антропологів Ф.П. Ланцета, А.П. Богданова українська дослідниця Галина Могильницька стверджує, що «земля народца меря», на якій лише в середині ХІІ ст.. зявиться Суздальське князівство …., ні за часів Володимира Великого, ні в значно пізніші часи до Русі не мала жодного відношення, окрім того, що, якщо вірити літописам, сплачувала данину руським князям. Але данину Русі й Візантія колись платила».

Поміркуйте самі. Першим відомим князем на територіях, на яких пізніше виникне Москва був молодший син Київського князя Володимира Мономаха - Юрій Долгорукий, який залишившись без князівського престолу (у батьківських землях) вирушив із невеликою дружиною на землі фіно-угорських племен (мокша, меря, весь, мурома, мещера) у «Залешанську землю», де за офіційною російською історіографією поклав початок Ростовсько-Суздальському князівству.

Наскільки сильною була ця «народна єдність» продемонстрував вже його син Андрій Боголюбський який у 1169 році взяв штурмом Київ і жорстоко сплюндрував його, пограбував храми, винищив багато жителів, багатьох киян було забрано в полон Дії князя і його дружинників прямо свідчать на те, що жодних сентиментів на рахунок спорідненості із слов`янським (руським) населенням, жодної «єдності» із киянами, зайди із Півночі не відчували, як не виявляли вони і християнських чеснот.

Якщо ж уважно придивитись до історії формування Московського князівства, а згодом і (Російської) держави то можна лише зауважити, що саме виникнення такого утворення стало можливим лише завдяки протекторату ханів Золотої Орди, які сприяли (в обмін на відверту колаборантську позицію) володимиро-суздальським, а потім московським князям у справі збільшення їх територій (у межах ординських північних улусів). Адже з 1330-х років московські князі, майже завжди були утримувачами ханського ярлика на право збирання данини. Цілком перебуваючи у сфері впливу Золотої Орди, протягом майже 250-ти років, маючи перед собою єдиний приклад східної централізованої держави – Золотої Орди, верхівка московського князівства наслідувала саме такий зразок політичної організації, відмінний від української і давньоруської традиції. Остання, якщо вірити неупередженим історикам, навіть не встигла закріпитись на московських землях, адже там переважно проживало не слов`янське населення.

Таким чином, сучасним московським можновладцям варто було б урочисто відкривати не пам’ятник Великому київському князю, який не мав жодного відношення до їх державності, а пам’ятник Великому хану Менгу-Тимуру, який видав ярлик на княжіння першому московському князю Данилу Ярославовичу, тим самим поклавши початок «російській державності».

Патетична ж риторика перших осіб російської держави про буцімто «батьківство» Володимира у справі творення сучасної Росії, починає все більше нагадувати українцям, комічну метушню «синів лейтенанта Шмідта», персонажів відомого твору Ільфа і Петрова.

Владислав Дутчак

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio