20.10.2018, 12:13
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
15:32 03.08.2016

Річниця Угорської революції, або як ми втрачаємо шанси

Одним із трендів сучасної міжнародної політики є застосування soft power — “м'якої сили”. Soft power передбачає формування власного привабливого образу серед певних цільових груп або усього суспільства країни-об'єкта зовнішньополітичного впливу. Інакшими словами, застосування політики м'якої сили полягає у культурній (у найширшому значенні) експансії, розрахованій на подальше добровільне входження об'єкта впливу у орбіту геополітичних інтересів суб'єкта.

Безперечним лідером у використанні soft power є США Росія також намагається активно застосовувати цю доктрину. І справа тут не обмежується концепцією “Русского мира”. Істотною рисою російської політики м'якої сили є її радикально прагматичний (аж до безпринципності) характер. Попри те, що існування Євросоюзу у нинішньому форматі поки що лишається вигідним для Москви, вона залучає до своєї орбіти євроскептичні сили правого спрямування. Паралельно вона має підтримку з боку окремих крайньо лівих політичних сил Європи. Застосування логіки доктрини soft power є притаманним і для менш потужних держав: від регіональних лідерів, які намагаються посилити власну геополітичну вагу, до держав, що прагнуть вибудувати паритетні відносини з сусідами. У відповідності до спадання геополітичної ваги держави знижується і потужність її культурно-політичних впливів, але сам принцип, покладений в основу доктрини soft power, залишається незмінним.

На цьому тлі вражає цілковита пасивність нинішньої України. Особливо — у площині взаємин із сусідами.

Наглядний приклад того, як Україна втрачає можливості налагодження культурно-політичних мостів із сусідами, є байдужість і нинішньої влади, і недержавного сектора до шістдесятої річниці Угорської революції.

Існує декілька вагомих причин експлуатувати тематику революції 1956 року. Передусім, ця революція має яскраво антиросійський характер. Тому було б логічно використати її річницю для плекання в Угорщині антиросійських настроїв (з фокусуванням на специфіці путінського режиму як своєрідної реінкарнації більшовизму). З іншого боку, слід враховувати два моменти: значення Угорщини як союзника і ризики, пов'язані з Закарпаттям. Угорщина для України — це чистий потенціал. Питання лиш у тому, як він реалізується: сприятливо чи несприятливо для нас. За таких умов вдала експлуатація тематики революції 1956 року може внести свою лепту у реалізацію цього потенціалу у сприятливому для нас руслі. Історичний ґрунт для цього наявний.

Попри негаразди, що існували в минулому, після Другої світової війни український визвольний рух та антикомуністичні сили Угорщини пішли на зближення. Представники Угорщини брали участь у діяльності створеного з ініціативи ОУН Антибільшовицького блоку народів. Практичним виміром зближення стала участь представників українського визвольного руху в угорських подіях 1956 року. Закордонні частини ОУН переправляли до Угорщини своїх бойовиків (зокрема, ветеранів УПА). Куратором операції був шеф Служби безпеки ЗЧ ОУН Іван Кашуба. За деякими даними, з українських бійців було сформовано аж два батальйони, що взяли активну участь у боях за Будапешт.

На жаль, навіть на рівні академічних досліджень тема “українського сліду” Угорської революції залишається маловідомою. Про неї є згадки лише у кількох монографіях, зокрема у роботі Д. Вєдєнєєва та Г. Биструхіна “Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій” Київ 2007). Відтак маємо невтішну ситуацію навіть базовому рівні. Натомість тема участі українців у подіях Угорської революції потребує максимально широкого висвітлення.

Передусім варто було б надолужити брак академічного висвітлення проблеми. Над цією темою мали б працювати не лише українські історики (з перспективою подальшого видання праць в Угорщині), але й угорські дослідники (бажано — на грантовій основі). Дослідницька праця повинна була супроводжуватися максимальною публічністю. Далі мали б іти серії науково-популярних публікацій. Нарешті, варто було б задіяти класичний засіб політики пам'яті — встановлення монументів та меморіальних дошок (в Угорщині, на Закарпатті, на малій батьківщині ідентифікованих українських добровольців).

Зрозуміло, що реалізація щойно сказаного не принесла б якоїсь колосальної користі (важко за один рік компенсувати довготривалу відсутність систематичної роботи). Але це був би початок налагодження мостів культурної співпраці. На жаль, до цього налагодження нам дуже далеко.

Ігор Загребельний

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio