17.10.2018, 02:35
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
20:05 15.06.2017

Спогади до річниці звільнення Маріуполя української волонтерки Марії Подибайло

Мирні люди, які колись пережили всі жахіття і потрясіння війни, вже ніколи не забудуть побаченого та відчутого. Хтось із них триматиме ці спогади в собі й боятиметься звуків святкових феєрверків, хтось же не зможе сидіти, склавши руки, і буде діяти та волонтерити, допомагаючи військовим. Одні звинувачуватимуть у всьому оточуючих, а інші виправлятимуть ситуацію, починаючи із себе. Так є тепер, так було і на початку війни в України, із часів Революції гідності.

Вже третій рік у Маріуполі святкується день звільнення міста від проросійськи налаштованих бойовиків. І причетними до цієї події можна назвати велику кількість людей: як самих бійців, які брали участь у вибитті із міста сепаратистів, так і звичайних маріупольських патріотів, котрі кожного дня вели у місті внутрішню боротьбу із ворогом, а також допомагали бійцям і словом підтримки, й активними діями. Важливу роль у цій війні відіграли українські волонтери котрі збирали гроші, продукти харчування та амуніцію, плели маскувальні сітки і загалом всіма силами, як фізично, так і психологічно, підтримували наших захисників.

Своїми спогадами про початок російської агресії в Маріуполі та його звільнення від терористів, а також про те, яку роль полк АЗОВ відіграє у подальшому житті цього міста, поділилась голова волонтерської організації «Новий Маріуполь Марія Подибайло:
«Всі ці події ми пам’ятаємо, ніби відбувалось це вчора, – розповідає Марія. – Власне, ще до початку гарячих подій та перших пострілів мені, як політологу, було зрозуміло, що йде таке собі розхитування ситуації. Ми з колегами із університету ще з 2011 року проводили дослідження та моніторинг місцевих ЗМІ і було чітко видно, як людям нав’язувався такий поділ: «Ми, народ Донбасу, і вони – злі бандерівці». Потім, під час Євромайдану, почались мітинги антимайдану, на які зганяли працівників бюджетних організацій. Добре запам’яталась ситуація, коли Маріуполь повністю засипало снігом, його було просто по вуха. Чому запам’яталось? Бо ніхто його тоді не розчищав – всіх відповідальних за це працівників комунальних підприємств відправили на антимайдан

Всі події в Маріуполі відбувались на 2-3 дні пізніше, ніж у великих містах типу Донецька, Луганська, Харкова. Проте чітко відстежувався один і той самий сценарій. І що дійсно боляче, тоді не було тих, хто б міг організувати потужний спротив цим усім колаборантським настроям у місті. Проходили їхні мітинги, де вони були із однаковісінькими російськими прапорами (чому я звертаю на це увагу, бо перед тими подіями до нас приходили із російської громади і просили хоча б один стяг для святкування дня Росії, бо ми приймали делегації різних країн і, відповідно, мали різні прапори. В них тоді не було жодного, а потім на мітингах звідкись взялись одразу сотні). Були «гастролери», які стояли на мітингу в 100 метрах від драмтеатру, про розташування і зовнішній вигляд якого знають всі містяни ледь не від народження, і питали, як їм пройти до нього. Багато було такого, що відбувалось і в інших містах, тому немає сенсу навіть повторюватись…

Тоді дійсно було страшно, ми просто не знали, що робити. Здавалось, що нас дуже мало. Місцева міліція прийняла проросійську сторону, сподіваючись на російську зарплату в «кілька тисяч доларів». Ми були зовсім одні. Намагались хоч якось діяти. Збирали гроші на фарбу, щоб закрити намальовані по всьому місту триколори. Перефарбовували вночі. Тоді це дійсно було чимось на кшталт подвигу, адже за таке можна було і без голови лишитись. Це зараз здається якоюсь такою дрібничкою, а в той час це було дуже важливо. Тільки так ми могли показати іншим патріотично налаштованим маріупольцям, що вони не одні, що Україна тут є і так просто її звідси не вибити.

Саме тому ми всіма силами намагались вірити і чекали на той день, коли прийдуть наші хлопці та визволять Маріуполь від окупантів.

Перед звільненням ми, як волонтери постійно були на зв’язку з АЗОВом. Вони ще не дислокувались у Маріуполі, але ми із ними співпрацювали вже. На той час, перед визволенням міста та його «зачисткою» від сепаратистів, наша співпраця полягала у передачі їм інформації про тих, хто в Маріуполі розхитував ситуацію. Також розбирали разом із азовцями фотографії та відео з проросійських мітингів та захоплень адмінбудівель. Тобто намагались допомогти їм ідентифікувати тих людей, які працювали на розкол України в Маріуполі.

А потім було 13 червня. Цей день пам’ятатимуть всі маріупольці. Тоді місто фактично не спало, бо була четверта година ранку, коли почалась операція зі звільнення. Хоча все це й відбувалось у центрі, де були укріпрайони бойовиків, але вибухи та постріли розносились по всьому Маріуполю. Добре пам’ятаю під час «зачистки» укріпрайону бойовиків на Грецькій азовця Руслана, поранення він отримав важке, необхідна була велика кількість ліків. З цієї причини ми весь час були на зв’язку з Андрієм Білецьким.

Загалом полк АЗОВ та Маріуполь тісно пов’язані між собою. Одна назва «Азов» чого варта. Одразу ж видно, що це наш підрозділ, місцевий… І хоча на початку його створення маріупольців там і не було майже, зате згодом багато хто з місцевих пішов служити саме до цього підрозділу. Багато наших бійців із самооборони теж пішли до АЗОВу Та й взагалі вже після звільнення багато наших заходів із мобілізації та організації людей, підняття у населення патріотичного духу проходили за участі азовців. Вони охороняли наші мітинги від провокацій та диверсій тих колаборантів, які ще залишились у місті.

Тобто лише визволенням міста діяльність полку не закінчилась. АЗОВ для Маріуполя – це не тільки події 13 червня, не тільки зачистка на Грецькій, було й подальше виявлення сепаратистів серед місцевого населення та диверсійних груп. Беруть бійці та члени Національного Корпусу активну участь і в різноманітних патріотичних заходах та відзначеннях державних свят й досі. Тобто ці останні три роки – це наша міцна співпраця. Видно, що Маріуполь для цього підрозділу так само важливий, як і сам підрозділ для міста. Цей полк має свою історію, свій особливий дух – ось, що дійсно робить його міцним та незламним в очах як друзів, так і ворогів».

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio