16.08.2018, 15:23
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
20:05 09.01.2017

«Темне просвітництво»: шокуючий археофутуризм

Останніми роками, інтелектуальний ландшафт Заходу поповнився незвичним, навіть шокуючим елементом. Спочатку інтернет рух, а пізніше повноцінна школа політичної філософії, що отримала назву нереакційної, висунула програму тотальної критики сучасного суспільства і, ширше, сучасної цивілізації.

Тотальна критика демократії, мультикультуралізму, зрівнялівки та інших «священних корів» сучасності була поєднана з агресивною апологією монархії та аристократії, ієрархічного устрою суспільства та збереження етнокультурної ідентичності.

За деякий час для характеристики нового ідеологічного руху його опоненти використали термін «неореакція». Незважаючи на походження, таке визначення сподобалось самим «неореакціонерам» і було ними охоче підхоплено.

Власне, ідеї радикальної критики сучасного суспільства та апології суспільства традиційного мають довгу історію (достатньо згадати хоча б класичний традиціоналізм), але неореакція стала новим кроком в розвитку цього напрямку думки.

Неореакція представлена різними політичними аналітиками, що успадкували глибоку недовіру до «прогресу», як суспільно-політичної ідеології (яка не тотожна об’єктивному процесу науково-технічного розвитку). Вона визнає, що домінуючий соціально-політичний устрій, який «розвивався» виключно в умовах панування «прогресистської» ідеології, повністю позбавлений морального обґрунтування. Це модель прогресуючої хвороби.

Бажання повернути що-небудь вже є «реакційним», але тільки поєднання критики «прогресу» з усвідомленням того, що його просте скасування неможливе, породжує неореакцію. В цьому відношенні неореакція - це особливе відкриття в сфері політичної філософії.

Таким чином ми бачимо, що неореакція визначається самими своїми представниками як «реакція спрямована в майбутнє». Вони мають впевненість, що завершення сучасної епохи буде не подальшим її розвитком, а відродженням «природного порядку». Або ж, іншими словами – відродженням традиційного суспільства.

Варто зупинитись на історії та основних представниках неореакції. Фактично, її появу відраховують від початку діяльності в інтернет просторі блогера «Менциуса Молдбага». Під цим псевдо приховувався успішний ай-ті фахівець Кертис Ярвін. В своєму блозі він піддавав нещадній критиці сучасну соціально-політичну систему, початок якої він відраховував від англійської революції 17 сторіччя та ,особливо, від «великої французької революції». Характерно, що особливий наголос він робив на тому, що «соціально-політичний прогрес не тільки не пов'язаний з технологічним та економічним розвитком суспільства, але й загальмовує його.

Дуже швидко такі ідеї почали підтримувати чимало молодих інтелектуалів, переважно з технологічної сфери. Після того, як до неореакціонерів приєднався філософ Нік Ленд, рух отримав солідну теоретичну підтримку. Справа в тому, що «Молдбаг» був, незважаючи на свій інтелект та здібності публіциста, радше пропагандистом аніж політичним теоретиком. Нік Ленд, в свою чергу, був філософом з загальновизнаним академічним статусом і, водночас, одним з небагатьох представників сучасної філософії, якого і друзі, і опоненти визнавали не просто фахівцем з певної вузької галузі знання, а філософом в повному, найширшому розумінні цього слова. Отже, Ленд надав ідеям неореакції фундаментальне обґрунтування та необхідну глибину. Саме він створив синонімічну назву для «неореакції» - «Темне просвітництво». Тим самим він хотів підкреслити два моменти: по-перше, протиставити новий рух «Просвітництву» XVIII сторіччя (яке породило всі сучасні руйнівні ліві і ліберальні ідеї); по-друге, підкреслити те, що неореакціонери спираються в своїй аргументації на раціональні аргументи, знання та інтелектуальну перевагу.

Невдовзі ідеї неореакції захопили чимало освічених та успішних людей, зокрема й відомих. Наприклад, неореакціонером відкрито визнав себе культовий футуролог, один з теоретиків колонізації космосу, Майкл Анісімов. Він не тільки підтримав «Темне просвітництво» але й став одним з його ідеологів. Прихильник технологічного «ультра-прогресу», який відкидає так званий «соціальний прогрес і захищає устрій традиційного суспільства. Більш ніж знакова постать для неореакції…

Основними ідеям неореакціонерів є: соціальні ієрархія, за зразком тієї, яка існувала в традиційних суспільствах, наприклад в Європі до «французької революції»; визнання деяких соціальних інститутів та практик незмінними, через їх вкоріненість в людській природі як такий; прихильність до династичної монархії, яку вони вважають найоптимальнішою формою правління; ідея «біорізноманіття» людства тобто визнання природності та вічності відмінностей між різними групами людей; ідея несумісності свободи та демократії (остання, на думку неореакціонерів, неминуче призводить до придушення окремої особистості, особливо видатної); ідея того, що ефективний науково-технологічний розвиток несумісний з тим, що нам подають, як «соціальний прогрес .

Сучасний стан справ в глобальній суспільно-політичній сфері, на думку неореакціонерів, виник через цілеспрямовану діяльність лівих інтелектуалів, які в свій час змогли захопити контроль над культурою та ідеологією. Вдалось це їм, парадоксальним чином, через успіхи Старої Європи, яка мала необхідний «запас міцності» напередодні катастрофи так званої «французької революції». Отже, технологічні успіхи останніх двох сторіч, це фактично «холостий постріл». Захід стояв перед величезним науковим і технічним проривом але розтратив енергію в безглуздій боротьбі за соціальні утопії. Судячи з того, що навіть «холостий постріл» дав величезні наслідки, при збереженні нормального суспільно-політичного порядку, сучасні європейці мали б давно освоювати інші зоряні системи.

Крім того, варто враховувати, що демократія в принципі зорієнтована на короткочасну перспективу «від виборів до виборів» , в той час як режими на кшталт династичних монархій орієнтуються на покоління вперед й інвестують в фундаментальні прориви. Варто додати, що ці ідеї «Темних просвітників» підтверджуються фактами. Наприклад, державні інвестиції в фундаментальну науку в провідних західних демократіях невпинно зменшуються (при збільшенні видатків на соціальні потреби), в той час як «нафтові монархії» Близького Сходу нарощують інвестиції в технологічні інновації та наукові дослідження (хоча ще декілька десятиріч могли б спокійно «експлуатувати трубу»).

Самовбивча система, яка панує на сучасному Заході, на думку неореакціонерів, базується на фундаменті, який вони визначають як «Собор» - складну систему контролю лівих над університетами, ЗМІ та масовою культурою. Через можливість контролю над уявленнями про те, що є добрим, а що поганим (в широкому розумінні цього слова), «Собор» цементує засади існуючого режиму. Системні консерватори не тільки програють йому але й, фактично, перетворились в елемент системи, створюючи ілюзію того, що в її межах існують різні думки.

Варто зазначити, що неореакційний рух не є монолітним. В ньому представлені різні думки та різні системи цінностей. Дуже умовно, можна визначити в ньому три основних напрямки: традиціоналісти в вузькому розумінні цього слова (переважно з релігійним забарвленням ідеології), прихильники збереження етнічної ідентичності (які обґрунтовано бачать в сучасному суспільстві загрозу для існування європейських націй) та радикальні футуристи, що вважають демократію гальмом науково-технічного розвитку. Незважаючи на відмінності між собою всі ці групи побачили в «Темному просвітництві» перспективи для реалізації своїх ідеалів.

Ліві опоненти не змогли протиставити неореакції нічого адекватного. Спочатку її намагались не помічати, потім почали висміювати «субкультуру мережевих фріків» , а після появи в лавах неореакціонерів таких персон, як Нік Ленд та Майкл Анісімов, перейшли до істеричних волань про «нове обличчя неофашизму» (достатньо абсурдне звинувачення, оскільки неореакціонери неодноразово критикували фашизм). Пізніше були спроби створення обґрунтованої критики але вони так і не дотягнули до рівня аргументів неореакціонерів.

Сучасний неореакційний рух переживає фазу лавиноподібного зростання. Основна частина його прихильників це молоді, успішні та освічені люди. Значну частину складають «стартапери» та представники технічної інтелігенції. Велике зацікавлення він викликає і в гуманітаріїв: від філософів до економістів. Але дається взнаки тотальна диктатура ліво-лібералів в гуманітарній сфері США та Заходу в цілому. Для молодого науковця публічне висловлювання симпатій або, навіть, інтересу до «Темного Просвітництва», є відверто небезпечним з кар’єрної точки зору.

Тим не менш неореакціонери не знижують темпів діяльності і бачать в репресіях лише підтвердження власної правоти. В них є всі підстави для оптимізму. На даний момент «Темне просвітництво» є найуспішнішою цілісною світоглядною системою, що створює альтернативу культурній тиранії лівих на Заході…

Едуард Юрченко

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio