24.09.2018, 15:21
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
18:48 09.07.2017

Тиждень, який поклав початок глобальним змінам

Без зайвого перебільшення варто визнати, що минулий тиждень став поворотним у історії Європи. Було багато різних прогнозів та очікувань, пов’язаних із тим, що один за одним мали слідувати два великих саміти – зустріч глав держав, які розташовані між Балтійським, Чорним та Адріатичним морями (так званого Тримор’я) у Варшаві та зустріч глав двадцяти найвпливовіших держав («Велика двадцятка», G20) в Гамбурзі.

Звісно, більшість мейнстрімних світових ЗМІ спочатку звертали основну увагу на другий саміт. Попри його доволі банальний офіційний порядок денний – проблеми свободи глобальної торгівлі, боротьба з тероризмом та «глобальним потеплінням». Втім, після того, як було оголошено про візит до Варшави та участь у саміті Тримор’я президента США Трампа, стало зрозуміло, що акценти порядку денного міжнародної політики на цьому тижні можуть змінитися. І лише для майже всіх українських політиків і медійників існували набагато важливіші теми – PR-кампанія генпрокурора Луценка під назвою «безкомпромісна боротьба з корупцією», засідання регламентного комітету Верховної Ради та інший дріб’язок. По суті, події «районного масштабу». Втім, це зрозуміло – на обох самітах Україна представленою не була.

Реальність перевершила найсміливіші очікування міжнародних оглядачів. Виступ Трампа у Варшаві перед тисячами поляків, які його вітали, став декларацією, нехай у деяких місцях доволі обережною, нових геополітичних та ідеологічних пріоритетів найбільшої держави світу. Як зазначив впливовий американський часопис Wall Street Journal (зауважимо, інколи надто критичний до персони американського президента): «Через шість місяців після вступу на посаду, Трамп нарешті представив суть того, що може бути його філософією правління. Це сильний і ствердний захист традиції Заходу». Більше того, основні пункти цієї промови фактично стали викликом пануючому ліво-ліберальному ідеологічному стандарту: «Це було більше, ніж слова. Це була полеміка…

Трамп займає чітку позицію проти легковажного глобалізму і імлистої мультикультурності, світогляду, який представлений, наприклад, Бараком Обамою і сучасними західними інтелектуалами». Власне, Трамп став на захист того, що зараз активно знищують ліво-ліберальні олігархії у всьому світі. І саме як серйозний ворожий виклик сприйняли варшавську декларацію Трампа ліво-ліберальні сили у всьому світі.

Дійсно, якщо уважніше вчитатися в текст виступу Трампа, то окрім зрозумілих реверансів до історії та культури Польщі, яка його гостинно приймала, більшість тез промови стали декларацією консервативних цінностей, та запереченням цінностей ліво-ліберальних. Інколи ця полемічність є аж надто завуальованою, але від того не менш викличною, оскільки йдеться про промову президента найпотужнішої держави світу. «Коли я стою тут сьогодні, перед цим повним віри народом, то все ще продовжую чути відгомін тих голосів (голосів борців із комунізмом - прим. ред.). Вони несуть послання, яке сьогодні є так само істинним, як і раніше. Народ польський, народ американський і народи Європи продовжують волати: ми хочемо Бога!» - ці слова Трампа є прямим і недвозначним випадом проти пануючої матеріалістичної ліво-ліберальної гегемонії у світі. «І хоча ми завжди будемо вітати нових громадян, які поділяють наші цінності і люблять наших людей, наші кордони завжди будуть закриті перед тероризмом та екстремізмом» - так, недвозначно, відповів Трамп на міграційні ініціативи «відкритих дверей», які звучали та звучать з боку європейських керманичів та ліво-ліберальних ідеологів. «І, нарешті, по обох боках Атлантики, наші громадяни змагаються ще з одною небезпекою, з якою цілком можемо впоратися. Це загроза, яка для декого неочевидна, але для поляків – знайома. Постійне зростання урядової бюрократії, яка позбавляє людей свободи дії та добробуту» - це вже був прямий і прозорий натяк на сумновідому євробюрокартію, що душить все новими і новими абсурдними приписами громадян Євросоюзу. На завершення промови було чути вже майже відкриті виклики ліво-лібералам та ісламістам: «Мусимо працювати разом, щоби протистояти силам, незалежно від того чи походять вони із-зовні, з Півдня чи зі Сходу, які з часом загрожують підривом наших цінностей і розривом зв’язків культури, віри і традиції, які визначають нашу ідентичність. Якщо ми їм не протиставимося – ці сили позбавлять нас відваги, ослаблять нашу волю, необхідну для оборони себе і наших суспільств». Не менш радикально прозвучали і заклики до оборони віри та родини: «В серці нашого життя ставимо віру і родину, а не владу і бюрократію» - для сучасного жителя «Євросовка», з його «диктатурою гендеру» та пануванням євробюрократії, це вже відверто революційна фраза.

Окрім таких революційних, як для сучасного Заходу, ідеологічних декларацій, під час перебування Трампа у США було відкрито заявлено і про новий геополітичний курс Вашингтону. Візит Трампа до Варшави не просто збігся у часі із самітом Тримор’я. По суті, від цього часу, початок інтеграції країн Інтермаріуму став геополітичним фактом. Адже Трамп недвозначно ствердив, що Вашингтон тепер буде всіляко сприяти як військовій, так і економічній обороноздатності цих країн. Допомога у розвиткові газових LNG терміналів та створення незалежної газотранспортної системи, вириває ці країни із лещат економічної тиранії російського «Газпрому». Розташування американських військ та систем протиракетної оборони – прикриває їх від можливого військового шантажу з боку РФ Фактично, під американською економічною та мілітарною парасолькою, ці країни позбавляються потреби у силовій та господарській опіці з боку Брюселю, Берліну, Парижу, ліво-ліберальної «євробюрократії» та міжнародних шахраїв типу Сороса. І якщо раніше, в часи клінтонів та обам, вашингтонська опіка поєднувалася із активним нав’язуванням ліво-ліберальної ідеології, то нині радше навпаки – країни Центрально-Східної Європи можуть стати плацдармом, звідки почнеться визволення Європи від панування лівих.

Власне, саме поняття «євроатлантичної солідарності» нині змінює свою суть – адже керманичі західноєвропейських країн неодноразово давали підстави сумніватися у тому, що вони збираються допомагати своїм «союзникам» по НАТО з країн Центрально-Східної Європи і Балтії у разі, наприклад, російської військової агресії. Фактично, НАТО поступово перетворювалися на мілітарну фікцію. Більшу увагу керівники з Берліну і Парижу приділяли і приділяють розвиткові «мирного діалогу» та економічній співпраці з Москвою. В ідеологічній площині це поєднується із пропагандою пацифізму та «культурного марксизму» у прихованій або відкритій формі. Адже більшу увагу Берлін, Париж та Брюссель приділяють нав’язуванню таким країнам як Польща та Угорщина своєї згубної міграційної політики та «гендерних стандартів». Погрожуючи санкціями непокірним урядам і народам. І лише з приходом до влади у Вашингтоні консервативного президента, країни Центрально-Східної Європи отримали недвозначне підтвердження гарантій своєї безпеки. До того ж, у цих країнах створюються сприятливі умови для розвитку власного військово-промислового комплексу та боєздатних армій.

Фактично, Інтермаріум поступово стає центром альтернативної європейської (або навіть і євро-атлантичної) інтеграції, яка може змінити Європу і світ.

Повним контрастом до саміту Тримор’я став саміт «Великої двадцятки» у Гамбурзі. Якщо у Варшаві десятки тисяч поляків із прапорами Польщі і США вітали американського президента, то у Німеччині його зустріли натовпи розлючених комуністів, «антифа» та анархістів, які під червоними прапорами громили та палили все на своєму шляху. «Привид комунізму», під пильним захистом євробюрократів та олігархів типу Сороса, знов повернувся до Європи. І вільно почуває себе як в урядових коридорах, так і на вулиці. Окрім гнітючої картини вуличних сутичок, нічим епохальним саміт не відзначився. Безперспективні балачки про «загрозу глобального потепління» та «свободу глобальної торгівлі» можуть тепер зацікавити лише аж надто ангажовану публіку.

З іншого боку, нам українцям, могли стати цікавими дві важливі зустрічі в рамках саміту у Гамбурзі. Так, відбулася перша очна зустріч Трампа і Путіна. Яка, втім, не ознаменувалася підписанням жодних документів. На відміну від зустрічей Порошенка і Путіна – які завершилася підписанням сумновідомих «Мінських угод», які і досі для керівника нашої держави є «безальтернативними». Так само, відбулася зустріч керівників Франції, Німеччини та РФії. Попри обіцянки фрау Меркель що на саміті «Великої двадцятки» українське питання не буде розглядатися без участі України (цю обіцянку «розтрубили» по ЗМІ та соцмережах численні провладні боти) – саме «українська проблема» вирішувалася на цих переговорах. Які будуть результати для України – здогадатися не важко. Оскільки Порошенко і Клімкін неодноразово заявляли про свою вірність «Мінським угодам», нашу країну почнуть ще активніше змушувати до пришвидшеного виконання цих угод. Чим це може закінчитися – зрозуміло. Виконанням «плану Медведчука» з федералізації та поступового поглинання України Москвою.

І цей результат буде природним наслідком «геніальної дипломатії» Порошенка-Клімкіна. З їх безоглядною орієнтацією на зрадливу політику європейського та американського ліво-ліберального істеблішменту, уособленого Обамою, Клінтон, Соросом, Штанмаєром, Зігмаром Габрієлем, Марітном Шульцем та іншими «світочами демократії». Відкрита підтримка Гілларі Клінтон на американських виборах з боку українських урядовців та «лідерів громадської думки» (типу «єврооптиміста» Лєщєнка) суттєво знизила можливості співпраці України з новою американською адміністрацією. Картину погіршило й те, що корумповані лідери українських діаспорних організацій (наприклад Аскольд Лозинський та Євген Чолій), забувши своє «право-націоналістичне» минуле, своїми публічними заявами відкрито підтримали ліво-ліберальний істеблішмент, уособлений Клінтон та Макроном. Чим протиставили не лише себе, а також Україну і українців, від імені яких вони виступили, право-консервативним силам у всьому світі. І це всупереч думці більшості американських українців – які на виборах підтримали саме Трампа. Така невтішна картина посилюється також тим, що своєю політикою безоглядної підтримки Брюселю та ліво-ліберальної євробюрократії, Порошенко і Клімкін фактично вивели України із процесів інтеграції країн Тримор’я. Тим самим, перетворюючи нашу країну на військово-економічний «буфер» на кордонах з РФією, який поступово буде змушений повертатися у зону впливу Москви.

Ця ситуація була б вироком для України і її незалежності, якби не послідовна позиція партії Національний корпус та «Азовського» руху, які вже третій рік на всіх фронтах борються за міжнародну суб’єктність нашої держави. Ми готові не лише зі зброєю в руках відстоювати територіальну цілісність України, протистояти реалізації різних планів «федералізації» та розчленування країни. Чи не єдина з політичних сил в Україні, партія Національний корпус від самого початку свого існування наголошувала на важливості інтеграції країн Інтермаріуму. Ми докладаємо і будемо надалі докладати зусиль на зменшення протиріч між народами Тримор’я та перетворення його на життєздатний геополітичний суб’єкт. Зокрема, ми і надалі, не зважаючи на провокації з різних боків, будемо провадити політику, спрямовану на побудову військово-політичної та військово-економічної осі Київ Варшава. Ініціюючи співпрацю правих, національних сил регіону, ми спрямовуємо їх на підтримку зміцнення нашої спільної обороноздатності, суб’єктності. А також підтримку наших спільних цінностей – Батьківщини, родини і гідного майбутнього наших нащадків.

Яків Гальчевський

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio