18.11.2018, 04:04
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
15:48 11.07.2018

Україна та Польща: як не втратити власну державу в намаганні бути гарним сусідом

Мабуть, історично вже склалося так, що українці попри всю свою мужність і стійкість, яку вони протягом тисячоліть проявляли на полі бою, відстоюючи своє право на свободу і самовизначення, зазнають поразки виключно через невміння захищати себе на дипломатичному рівні.

Саме завдяки т.зв. вмінню українців домовлятися ми отримали чимало кабальних угод за часів козаччини, УНР, ЗУНР, Радянської України та сьогодення.

Зокрема, найбільш ганебними і капітулянтськими для українського народу стали Переяславська угода, Брест-Литовський мирний договір, т.зв. перемир’я між ЗУНР та Польщею, Варшавський договір, Декларація та Договір про утворення СРСР. Не винятком є такі сучасні угоди, як Будапештський меморандум, угода про пролонгацію перебування ЧФ РФ на території України до 2042 року (т.зв. «харківські домовленості»), а також подібні до Брест-Литовського мирного договору - Мінський протокол та Мінські домовленості.

Головною помилкою, якої припустилась українська сторона під час підписання цих документів, була її віра у шляхетність і порядність іншої сторони угоди та країн гарантів дотримання умов її виконання, а також переконання в нібито безальтернативності такого способу врегулювання наявної проблеми. При цьому українська сторона завжди чомусь забувала про ту життєву ціну, що сплатив наш народ до цього.

Саме “миролюбне” ставлення української верхівки до вирішення суперечностей на міжнародному рівні використовували і продовжують це робити іноземні держави для значних преференцій у відносинах з нашою державою. Особливо очевидним цей процес є в період виникнення кризових явищ в Україні. Підтвердженням тому є ультиматум Угорщини на розблокування участі української делегації в липневому саміті НАТО
у Брюсселі в обмін на розширення прав угорської національної меншини в Україні.
Втім, за всі 27 років незалежності України жодна українська влада так і не спромоглася заявити перед Гаазьким трибуналом про притягнення Угорщини до відповідальності за скоєні нею воєнні злочини щодо українців – громадян Карпатської України у 1939 році і українців – громадян УРСР у 1941-1944 роках. Уряд Угорщини міжвоєнного періоду взяв на себе зобов'язання дотримуватися права війни, але їх порушив. На відміну від неодноразових звернень України на адресу ФРН наша держава навіть і не натякала угорській стороні про необхідність відшкодування збитків та воєнних репарацій як співучасника воєнних злочинів фашистської Німеччини.

Пояснення цьому — незнання представниками української влади елементарних питань з історії держави та байдужість до її майбутнього. А про це владі повинні чомусь нагадувати ті, проти кого вона розв'язала справжню війну і на кого намагається повісити відповідальність за всі свої прорахунки в розвитку внутрішньополітичної ситуації, а саме українські націоналісти.

Не пасе задніх в питанні звинувачення України у злочинах проти її народу і «захисник» інтересів нашої держави в ЄС та НАТОПольща Для цього польська сторона активно намагається використовувати локальний збройний конфлікт Волині 1943–1944 років між двома партизанськими збройними формуваннями: сформованою із польських воєнних колоністів Армією Крайовою та Українською Повстанською Армією.

Одночасно, офіційна Варшава намагається переконати світову спільноту у штучно придуманому нею “геноциді поляків українцями”. Оцінюючи останні заяви українського і польського президентів, зроблених ними в рамках вшанування жертв трагічних подій на Волині в 1943-1944 роках, у Польщі є всі шанси вирішити відповідне питання на свою користь.
Як бачимо президент Порошенко у вже притаманному для української влади дусі підлабузництва та пристосування, вкотре наголосив на необхідності пошуку компромісу та взаємного християнського прощення в контексті цієї проблематики. Він навіть зрадив вже усталеній в нього традиції закінчувати свої промови словами: “Слава Україні”.
У свою чергу його колега польський керманич Дуда був більш рішучий і не побоявся упереджено стверджувати те, що “...це була ніяка не війна між Польщею і Україною – це була звичайна етнічна чистка, як ми б це назвали сьогодні. Ішлося просто про те, щоб усунути поляків із тих теренів… Наслідком того були акції у відповідь із польського боку… Вражає вже сама диспропорція: (загинули) близько 100 тисяч поляків, близько 5 тисяч українців”.

Разом з тим Дуда залишив Порошенку шанс виправитися коли закликав Україну будувати добрі відносини на історичній правді. Так ось для вас, пане президенте, та представників МЗС України урок від невідомого для вас українського націоналіста, експерта з питань українсько-польських відносин, історика Сергія Рудюка. Викладені ним факти допоможуть вам в успішному розвитку відносин з Польщею на історичній правді.
Попри те, що стаття Рудюка під назвою Війна за Україну: польський фронт була опублікована ще у 2016 році, матеріали, викладені в ній, залишаються актуальними і сьогодні. За оцінками історика, конфлікт на Волині 1943–1944 років був наслідком терористичної політики польської окупаційної влади 1918–1939 років і всього польського суспільства щодо місцевих українців. Будь-які польські претензії до української сторони у справі Волині є безпідставними. Волинь – не Польща Вигнання окупантів з рідної землі – не є злочином, а законною справою.
Тодішній воєнний конфлікт на Волині польська сторона програла і, схоже, досі не може з цим змиритись. Як і третя сторона конфлікту – Росія спецслужби якої в минулому доклали зусиль для провокування “волинських” подій, а нині успішно роздмухують в Польщі нездоровий ажіотаж довкола них, використовуючи свою агентуру в польській правиці.

Тому нав’язлива ідея деяких політиків правого середовища Польщі компенсувати собі гіркоту минулої воєнно-політичної поразки вичавленим із української сторони у час скрути, а тому, звісно, нещирим визнанням “провини” за неіснуючий “геноцид поляків на Волині” викликає у нас щонайменше здивування, у порівнянні з такими злочинами Польщі, як:

1. Збройна агресія проти ЗУНР в 1918 – 1919 роках. Протиправна анексія території ЗУНР, до якої входили українські етнічні землі та на якій польське населення було прийшлим і становило меншість. Порушення права українського народу на самовизначення та утворення власної національної держави на своїх етнічних землях.
2. Воєнні злочини військовослужбовців польської армії та цивільної окупаційної адміністрації в ході польсько-української війни в 1918 – 1919 років.
3. Використання скрутного воєнно-політичного становища УНР та нав'язування їй нерівноправного Варшавського договору, за яким Україна втрачала на користь Польщі Галичину та обмежувалася частиною Правобережжя Дніпра.
4. Воєнні злочини польської експедиційної армії щодо цивільного українського населення під час польсько-російської війни 1920 року.
5. Порушення міжнародного права договорів та укладення з радянською Росією в листопаді 1920 року сепаратного перемир'я, в результаті чого армія УНР була змушена покинути територію України.
6. Сепаратний Ризький мирний договір 1921 року з Радянською Росією. Незаконний поділ території УНР між Польщею та Росією.
7. Невиконання договірних умов включення Галичини до складу Польщі, визначених Радою послів Антанти 1923 року. Недотримання зобов’язання надати українцям Галичини широку культурно-освітню автономію.
8. Державний терор проти українського національно-визвольного руху в 1920–1939 роках у Західній Україні.
9. Протиправна військова колонізація Польщею території Західної України.
10. Воєнно-поліцейська операція проти цивільного населення Галичини (“пацифікація”) 1930-го року.
11. Знищення українських православних церков на Холмщині у 30-х роках ХХ ст.
12. Незаконне, без судових рішень, скерування українських політичних та громадських діячів до концтабору Береза Картузька, створеного розпорядженням президента Польщі у 1934 році з метою фізичного і психічного знищення української політичної опозиції польському окупаційному режиму в Західній Україні.
13. Диверсійно-підривна діяльність польських спецслужб з метою ліквідації держави Карпатська Україна в 1938–1939 роках (операція “Лом” в Закарпатті).
14. Терор польського збройного підпілля проти цивільного українського населення Західної України в роки ІІ Світової війни.
15. Незаконна депортація українців з етнічних українських земель до СРСР (так званий “обмін населенням”), а також на західні й північні землі Польщі (акція “Вісла”).
16. Терор влади ПНР проти цивільного населення українських земель, які відійшли до Польщі внаслідок післявоєнних російсько-польських домовленостей, знищення патріотичної української інтелігенції в колишній філії гітлерівського “Освєнціма” концтаборі “Явожно”.
17. Протиправне привласнення владою ПНР приватного, громадського та церковного майна українців тих земель, які відійшли до Польщі внаслідок російсько-польських домовленостей.
18. Незаконна ліквідація на території ПНР Української греко-католицької церкви. Політичні репресії проти духовенства УГКЦ.
19. Незаконне привласнення західних етнічних територій України (20 тис. км2) на підставі післявоєнних угод Польщі з Росією про поділ Східної Прусії.
20. Паплюження пам’яті й всіляке приниження та шельмування борців за незалежність України як у комуністичній Польській Народній Республіці, так і в нинішній “ліберальній” Польщі.

При цьому із всіх перелічених злочинів найжахливішим стала Збройна агресія проти ЗУНР, яка включала українські етнічні землі та на якій польське населення було прийшлим і становило меншість. Порушення права українського народу на самовизначення та утворення власної національної держави на своїх етнічних землях. Всі наступні трагічні сторінки історії українсько-польських відносин є лише похідними цього страхітливого злочину. Зокрема і Волинські події 1944 року.

Беручи до уваги те, що в Польщі вже 11 липня планують помпезно вшанувати пам'ять жертв польського народу у штучно спровокованій польським і радянським керівництвами трагедії на Волині, а також вкотре покласти всю провину за це на українців, є гарний привід розказати полякам правду. В цьому питанні доречним буде підготувати та винести на розгляд Верховної Ради України Законопроект про відповідальність за злочини Польщі проти українців.

Україна не повинна боятися, а навпаки проявити свій вольовий і мужній характер у відносинах з іноземними державами. Ми всі повинні пам'ятати, що за нашу волю і незалежність нашої держави мільйони українців віддали життя. Нехтувати їхньою пам'яттю ми не маємо права



Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio