15.08.2018, 13:28
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
20:01 16.08.2016

«Українська Mainila»: Кремлівський мілітарний шантаж чи новий Casus Belli?

Уже не перший рік лунають паралелі щодо історичного шляху Фінляндії та України. Особливо гострою ця тематика серед різного роду політиків, істориків, політологів та знавців геополітичного моделювання майбутнього з опертям на минуле стала після незаконної анексії Криму військами РФ та розв’язання ними військової агресії на українському Донбасі весною 2014-го р. Спочатку це були порівняння, пов’язані з початком сталінського нападу у листопаді 1939-го р. на незалежну Фінляндську Республіку і розгортання Зимової Війни, потім – долучились історичні факти про створення Москвою своїх маріонеткових квазіреспублік на Донбасі на кшталт уряду комуністичної Фінляндії на чолі із Отто Куусіненом… Врешті-решт, різні політичні та військові експерти почали порівнювати боротьбу маленької фінської нації взимку 1939-1940 рр. проти червоної Москви зі спротивом великої України путінській ядерній державі – РФ а окремих штабних генералів ЗСУ (прізвища які нам добрі відомі з Іловайську та Дебальцевого!) за “стратегічні досягнення” порівнювали мало не з самим маршалом Маннергеймом.

І ось сьогодні ми знову повернулись до початку – причин тієї кривавої бійні у засніжених і заболочених карельських лісах, яку вели між собою тоталітарна і мілітарна машинерія СССР і відносно демократична та мирно налаштована Фінляндія Останні події на півночі окупованого військами РФ українського Криму довели, що будь-яка кремлівська влада (чи-то царська, чи-то більшовицька, не кажучи вже про гебістсько-олігархічну) завжди намагатиметься виставити свої територіальні загарбання як “акт захисту від терористичної агресії” меншого у кільканадцять разів сусіда. Так було з Грузією, Фінляндією, країнами Балтії, Польщею, Румунією та Японією, нині така сама доля спіткала постреволюційну Україну.

Чи були постріли на півночі Кримського півострову схожими на ту криваву провокацію, влаштовану службовцями НКВД 26 листопада 1939 р. у прикордонному з Фінляндією карельському селищі Майніла? Як тепер буде реагувати на нові спроби російської агресії щодо України цивілізований світ, хіба не так, як це було взимку 1939-го р., – пасивно споглядати хижі наміри окупанта і виражати свою сувору збентеженість? І чи чекати нам “української Майніли” на якомусь іншому відтинку російсько-українського державного кордону?


Як нам відомо з історії, у ніч із 25 на 26 листопада 1939 р., тишком перейшовши кордон між СССР та Фінляндською Республікою, угруповання озброєних кількома гаубицями та мінометами службовців НКВД вдало обстріляли прикордонне селище Майніла, Ленінградської області, щоб отримати привід для нападу на цю маленьку північну країну. Енкаведисти обстріляли власні прикордонні війська, аби розгорнути проти фінів небачену до того не тільки військову, а й інформаційно-пропагнадивну агресію з метою очорнення “буржуазних білофінських карателів” як на теренах самого СССР, так і Заходу.

Те саме сьогодні намагається утнути і новий керманич Кремля, адже його підопічні з ФСБ не тільки вдало провели операцію з анексії Криму до РФ весною 2014-го р., а й намагаються розкрутити новий маховик антиукраїнської істерії як на Сході, так і на Заході своїми псевдодиверсійними діями поблизу окупованого Армянська на Перекопському перешийку протягом 6-8 серпня 2016-го р., звинувативши ГУР ГенШтабу ЗСУ в “збройному нападі” на російських військовослужбовців, які нібито загинули у зіткненнях з українськими диверсантами. За даними, які службовці ФСБ надали всюдисущим пропагадивним ЗМІ “українські диверсанти” мали на меті не тільки вбивства російських військових, але, передусім, знищення інфраструктури в Криму. Як і 77 років тому, кремлівська влада не цурається спускати своїх надійних псів на слабшого від себе опонента. Варто було здійняти галас про порушення кордону після обстрілу — й симпатії як свого населення, так і західного суспільства не забарилась опинитися на боці того, хто перший заявив про скривдження. Однак сьогодні Москві вже важче проводити свою інформаційну політику, завдяки технологічному прогресу, що викриває її брехливу суть.

Не дивно, що, як у листопаді 1939-го р. фінська влада, так і влітку 2016-го р. влада України — обидві намагаються правдиво висвітлити криваві провокації Кремля у так званих “прикордонних з Росією конфліктах”, попередивши агресивну конфронтацію з можливим ворогом. Проте, як нам відомо з історії, фінським дипломатам та урядовцям не допомогла мирна та конструктивна дискусія з агресором – в підсумку СССР напав на Фінляндію, яка героїчно обороняла свою державну самостійність 105 днів і зрештою, через великі людські втрати, мусила піти на територіальні поступки московським зайдам. Чого ж чекати українцям від сучасної путінської РФ Влада України активно намагається заперечити криваві події на півночі Криму як акт диверсії своїх військовослужбовців і довести російську провокацію з метою недопущення подальшої ескалації конфлікту, який то тліє, то знов палає на Донбасі. Російська армія за наказом Путіна стоїть у повній готовності до нападу на Україну по всьому східному кордону – від Брянська до Ростова-на-Дону. А за останній рік кремлівська мілітарна машинерія збільшила свою військову присутність ще й в окупованому українському Криму, аби завдати хоч якогось удару з півдня Україні.

Проте, такі потуги Москви є не інакше як провокативною інсинуацією з метою зобразити себе мирною країною, яка може піддатись терористичній загрозі з боку агресивної та “фашистської” України. Росії сьогодні вкотре конче потрібно переконати західні країни, особливо де переважає путінське лоббі, у миролюбних намірах щодо України, так само, як робив СССР у листопаді 1939-го р. з Фінляндією. Диверсійний напад у Майнілі, як і в Армянську, полягають у намірі показати винними Гельсінкі та Київ як “оплоти нелегітимних режимів”, що пригнічують та знищують власні народи. Тож, аби почати бойові дії і легітимувати війну, Кремль завжди потребуватиме спровоковані ним же диверсії чи терористичні акти.

Так, взимку 1939-1940-х рр. фіни стали жертвою політичної провокації Кремля, а московське радіо відкрито звинуватило фінський уряд у непідконтрольності власних військ. Насправді ж, озброєні службовці НКВД, зайшовши на територію суверенної Фінляндської Республіки у селище Пумманґа вночі, не тільки здійснили обстріл Майніли, а й прихопили в якості наочних доказів співробітників фінської прикордонної служби, які просто були викрадені. Енкаведисти вторглися в хатину фінських прикордонників і, погрожуючи гвинтівками, ув'язнили їх. Проте, цій новині у пресі СССР та Заходу приділялося значно мало уваги, ніж обстрілу Майніли, тому що наступного дня після провокації Молотов від імені кремлівського уряду розірвав дипломатичні відносини з Гельсінкі, а за 3 дні почалася Зимова Війна Викрадених фінських прикордонників було доставлено залізницею на допит у в'язницю не в Ленінград чи Петрозаводськ, а аж у Мурманськ, де їх і було розстріляно як “агресивних буржуазних білофінських карателів” на початку грудня 1939 р.

Варто зауважити, що сьогоднішня мілітаристська істерія путінської РФ панічно нагадує події більш ніж 75-річної давнини. Окупувавши український Крим і перетворивши його на єдиний у Європі оборонно-наступальний плацдарм з неприхованою ядерною зброєю, Кремль прагне такої ж розв’язки запланованих ним подій, аби довести всьому світові свою геополітичну міцт у порівнянні з США та блоком НАТО Однак, викравши з Херсонщини українських громадян і показавши їх на весь світ в якості “українських диверсантів-терористів”, ФСБ не зможе досягти тих самих успіхів своїх ідейних попередників з НКВД без всенародної підтримки, яку й забезпечує підконтрольні Кремлю різного роду ЗМІ (від газет і радіо до ТБ і та інтернет-порталів).

Як тоді, так і зараз Москва ретельно готувалася до військового загарбання території сусідньої держави протягом багатьох місяців (щодо Фінляндії) і років (щодо України). І завжди поразки Кремля під час активних бойових дій змінювались улесливим замиренням ворога – ведення мирних переговорів на тлі ретельної підготовки до нової масштабнішої атаки. Москва більшовицька, як і сучасна путінська, ніколи не була в змозі вести конструктивні мирні переговори, адже вона завжди вимагала від слабшого за себе ворога йти лише в тому напрямку, який служитиме її власним цілям. У 1939-му р. Кремль хотів повалити законний уряд Калліо та Рюті і посадити у Гельсінкі комуніста Куусінена з його маріонетковою “Фінляндською Демократичною Республікою”, проте національний спротив фінів зупинив ці хворобливі наміри. Що ж стосується сучасної України, то тут все зрозуміло було ще з 2004-го р. – як тоді, так і зараз Москва прагне реалізувати на нашій землі свою нездійсненну ідею федералізації з подальшим завоюванням українських земель від Луганська до Ужгорода, тож напряму керує своїми сепаратистськими маріонетками не тільки на підконтрольних їй територіях Донбасу та Криму, а й інших регіонах, як, скажімо, Одещина, Харківщина чи Закарпаття. Схоже, що збільшує напруженість і провокації щоб використовувати фіктивні звинувачення для збільшення своєї військової присутності в Україні. Мета Кремля зрозуміла – дестабілізувати усі регіони України, щоб посилити свій вплив в на її внутрішню та зовнішню політику.

Тож варто взяти на озброєння досвід героїчних фінів, які не піддались на умовляння і провокацію сильнішого у кілька разів від себе ворога, а мужньо відстояли свою державну самостійність, хоч і втратили 10% своєї території. Водночас багато експертів з самої Фінляндії наголошують, що навіть якби не прозвучали “постріли” у Майнілі, то СССР неодмінно вдався би до провокації десь в іншому місці – у Мурманську чи Петрозаводську. Також варто, напевно, згадати, що гітлерівська Німеччина перш ніж напасти на Польщу, влаштувала ефектну провокацію – інсценування нападу підрозділами польської армії на радіостанцію в прикордонному німецькому селищі Гляйвітц. Більшовики ж полінувалися обставити напад на сусідню країну скільки-небудь правдоподібним приводом, так само як і путінська ФСБ. Втім, як справедливо зазначають ряд фінських істориків, не можна надавати жодній із наведених провокації ту роль, яку вони не могли відіграти і стверджувати, що саме завдяки Майнілі чи Гляйвітцу постало збройне зіткнення між двома країнами – СССР та Фінляндією, Німеччиною та Польщею. Можна лише додати, що війна справді стала результатом давніх кризових відносин між Москвою та Гельсінкі і недалекоглядних кроків тих державних діячів, які бачили в застосуванні військової сили єдиний спосіб вирішення спірних питань, у першу чергу Сталіна та його ближнього кола соратників.

Повертаючись до подій в Україні, зазначимо, що знову-таки, не варто робити поспішних висновків із провокаційних інсинуацій Кремля, який тільки того й прагне, аби розв’язати собі руки прямою агресією, звинувативши українських “карателів” чи “диверсантів” у терактах на її території. Будьмо розсудливими і чекаймо на слушну нагоду нашого визвольного походу на Схід і Південь, до відродження нашої національної та територіальної цілісності!

Денис Ковальов


Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio