22.10.2018, 14:44
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
01:01 19.08.2016

Від автаркії великих просторів до послідовної релокалізації: економічний рецепт для Міжмор’я

У статті “Автаркія як запорука політичної незалежності країн Міжмор'я” було змальовано основні принципи побудови Міжмор'я як геополітичного блоку з високим рівнем господарської самодостатності. Вибір політики відносної автаркії є прагматичною необхідністю, без якої регіон Центрально-Східної Європи має небагато шансів перетворитися на потужну геополітичну силу. Одначе для того, аби зробити ставку на автаркію, є й інші причини. Сама ж ця ставка повинна бути елементом ширшого застосування принципу релокалізації господарства. В інакшому випадку прагнення досягти відносної автаркії буде дуже непослідовним, суперечливим у своїй основі. Аби зрозуміти це, не буде зайвим зробити екскурс в історію економічної думки.

Одним із творців концепції відносної автаркії називають німецького економіста Фрідріха Ліста. Бачення ним питання економічної самодостатності не було таким радикальним, як у філософа Йогана Готліба Фіхте — автора праці “Закрита комерційна держава”. Одначе у світлі проблеми, яка нас цікавить, ідеї Ліста більше, ніж знакові.

Наукова і політична діяльність Ліста припала на першу пол. ХІХ ст. — час, коли Німеччина не лише була політично роздробленою, але й суттєво відставала у економічному розвитку. Відтак економіст розумів, що догматичне застосування принципів вільної торгівлі не принесе його батьківщині нічого доброго. Аби стати конкурентноспроможною, Німеччина потребувала економічної модернізації, поєднаної з потужною політикою державного протекціонізму. У “Національній системі політичної економії” Ліст пише: “Я чітко зрозумів, що вільна конкуренція між двома високоцивілізованими націями може бути взаємно корисною лише тоді, коли вони перебувають приблизно на однаковому рівні промислового розвитку, і що будь-яка нація, яка на своє нещастя відстає від інших в промисловості, торгівлі та судноплавстві, але має інтелектуальні й матеріальні можливості для розвитку цих галузей, повинна перш за все нарощувати свої власні сили... Коротко кажучи, я знайшов відмінність між космополітичною і політичною економією”.

Прагнення Ліста зводилися до трьох речей. По-перше, скасування у межах німецьких земель внутрішніх мит, перетворення їх (цих земель) на внутрішній вільний ринок (оскільки про політичне об'єднання роздрібнених німецьких держав тоді ще не йшлося, Ліст пропонував створення німецького митного союзу). По-друге, інтенсивний розвиток німецького господарства (передусім промисловості) шляхом захисту внутрішнього ринку від іноземних товарів. По-третє, цілеспрямована державна політика спрямована на розвиток освіти, формування інтелігенції, посилення усього того, що, на думку економіста, служило підняттю рівня “продуктивних сил”.

Фрідріха Ліста часто сприймають як далекого від ідей Адама Сміта ідеолога “економічного націоналізму”. Це спрощене, однобічне уявлення. Насправді Ліста можна вважати націоналістом лише якщо вирвати його рекомендації щодо господарського розвитку Німеччини з контексту усієї повноти його ідей. Бо за політикою протекціонізму і досягненням високого рівня економічного розвитку, на думку вченого, мали відбуватися процеси, близькі до сучасної глобалізації. В суті речей, Ліст був прихильним до ідей класичного економічного лібералізму, лиш вносив у них дві поправки: вагомість національного поділу людства і факт нерівномірного розвитку різних народів. Дослідник історії економічних доктрин Генрі Вільям Шпіґель писав з цього приводу: “Чого справді бажав Ліст, так це перебудувати світ таким чином, аби з кожного, наскільки це можливо, зробити англійця” (Англія в часи Ліста була еталоном ліберального економічного розвитку).

Ставкою на радикальну модернізацію Ліст суттєво відрізнявся від свого старшого колеги Адама Мюллера, котрий, критикуючи ліберальну політекономію, протиставляв їй органічну систему господарства, ідеал якої бачив у минулому. Мюллер не сприймав думки про первинність економіки. Дня нього господарське життя було інтегральною складовою суспільного життя в цілому, а не механізмом, що керується виключно логікою економічної доцільності. Як зазначав німецький дослідник Ганс Фреєр, “Мюллер вважав, що економіка — це не лише комерційна боротьба роздрібнених інтересів... але також і форма діяльності усіх членів суспільства, надособисті взаємини... які не підкоряються дії механістичних законів: ринок, згідно з Мюллером, — це не обов'язково місце обміну товарів на грошові еквіваленти, але також і сфера людських взаємин”. Якщо для ліберальної політекономії первинним економічним гравцем є абстрактний індивідуум, котрий керується власним егоїзмом, то для Мюллера економічне життя має відбуватися у складній системі залученості особистості до органічної спільноти з її культурою, традиціями, власним духом, поділом на менші групи. Однобічна модернізаційна стратегія Ліста суперечила такому підходу.

У Ліста йшлося про економічне зростання майже як про самоціль. І тому він з легкістю вимагав скасування внутрішніх мит, з величезним ентузіазмом робив ставку на розвиток промисловості, розглядав націю як інструмент глобального “прогресу”. Чимало його закликів і рекомендацій були доцільними з прагматичної точки зору. Німеччина справді мала пройти процес модернізації, аби не зникнути з історичної арени. Одначе на шляху такої модернізації вона повинна була остерігатися низки згубних моментів. Ліст ставився до поняття нації дуже абстрактно і механістично, тож про уникнення цих моментів йому не йшлося.

Йдучи накресленим Лістом шляхом, Німеччина ризикувала б втратити те, що формувало її характер протягом багатьох віків. На щастя, як знаємо з історії, модернізація об'єднаної Німеччини, що здійснювалася під керівництвом Бісмарка, частково обійшла цю небезпеку.

Якщо говорити грубо, економічним рецептом для Міжмор'я має бути вирваний із контексту Ліст із поправкою на Мюллера.

З одного боку, Міжмор'я потребує модернізації в рамках політики автаркії великих просторів. Логіку рекомендацій Ліста можна сміливо переносити на реалії сьогодення: замість німецьких теренів — простори Центрально-Східної Європи, замість митного союзу — тісна консолідація держав, замість розвитку промисловості — політика максимальної самодостатності з особливим наголосом на інноваційному розвитку. Це — “вирваний із контексту Ліст”.

З іншого боку, слід остерігатися перетворення економічного розвитку на самоціль і поглиблення руйнівних тенденцій, що спостерігаються у сучасному господарському житті. Серед цих тенденцій ми можемо виокремити такі: укрупнення і монополізація капіталу, новітня пролетаризація населення, уніфікація виробництва, культ споживацтва. Всі ці тенденції взаємопов'язані і є, фактично, різними гранями єдиного історичного процесу.

Скажімо, відкриття у невеликому містечку представництва потужної мережі супермаркетів здатне нанести значний удар місцевим торговцям. Адже мережа супермаркетів може дозволити собі продаж товарів по цінах, нижчих за ціни дрібних торговців. Водночас цей супермаркет може пропонувати споживачам більшу кількість товарів фабричного виробництва, що будуть витісняти місцеві товари. Йдеться передусім про заміщення продуктів сільського господарства їхніми фабричними еквівалентами. Як мінімум, селяни, що ведуть у місті роздрібну торгівлю домашньою продукцією, отримають потужного конкурента. Але цим справа не обмежиться. В абсолютній більшості випадків продукція фабричного виробництва має нижчу собівартість. Цьому сприяє і масовість виробництва, і економія на натуральній сировині. Відтак кінцева ціна фабричного продукту нижча за ціну його місцевого і, головне, натурального еквіваленту. До цього слід додати рекламу і загальну моду на вживання стандартизованої продукції (фактор споживацтва). В підсумку ми маємо ситуацію, коли і місцеві торговці терплять зменшення прибутків, і все більше число селян відмовляється від ведення власної справи. Це, у свою чергу, породжує нову хвилю пролетаризації (особливо це стосується молоді, яка масово їде з села до міста у пошуках роботи).

Говорячи про пролетаризацію, не варто уявляти змальовані класиками марксизму горювання робітників другої пол. ХІХ ст. Успішний менеджер, що працює на крупну корпорацію, може отримувати зарплату, яка в десятки разів перевищує прибуток людини, що живе за рахунок власної справи. Та при цьому він є всього лиш найманим працівником, який обслуговує капітал, що не належить йому. Звісно, те, що певний сектор суспільства залучений до господарства у якості найманих працівників, є цілком природним. Але у випадку сьогодення проблема полягає у тому, що цей сектор стає все більшим. А це вже протиприродна ситуація. Ні високі зарплати, ні отриманий за їхній рахунок поверхневий матеріальний комфорт не можуть компенсувати відсутність належного рівня самодостатності.

Новітня пролетаризація породжує радикальну знекоріненість особистості. І ні коучінг, ні плекання корпоративної культури не можуть заповнити утворений вакуум. Екзистенційну спустошеність доповнює залежність сучасної людини від купованих товарів (здебільшого стандартизованих). Характер сучасної побутової і споживчої культури жахає. Ще близько ста років тому Райнер-Марія Рільке писав: “Для наших дідів будинок, фонтан, знайома вежа і навіть їхній одяг, їхнє пальто безконечно більше належали до сфери інтимного; кожна річ була ніби вмістилищем, де вони нагромаджували і звідки черпали людяність. А сьогодні, доставлені з Америки, в наше життя вторгаються речі порожні і байдужі, видимості речей, підробки... Дім, у американському розумінні, яблука і виноград з Америки не мають нічого спільного з домом, плодами, виноградними гронами, які вбирали в себе надії і думки наших предків”. Далеко не кожна сучасна людина може зрозуміти цю ностальгію і це застереження. Адже живемо у світі, де немає сенсу говорити про якесь інтимне, сутнісне для нашого життя значення матеріальних речей. Нерозуміння цього факту лиш підтверджує глибокий характер наявної кризи.

Вихід із ситуації, що склалася, полягає у політиці послідовної релокалізації господарства, котра тісно пов'язана з ідеями дистрибутизму. (Далі буде).

Ігор Загребельний

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio