Покинуті державою
Ми багато чуємо про важку долю ветеранів АТО про те, як вони за допомогою волонтерських організацій збирають гроші на протези, про те, як їх рідні оббивають чиновницькі пороги, намагаючись отримати належне їм за законом. Кожен українець, що шанує себе, намагається прийти на допомогу цим людям, часто виконуючи ту роботу, яку зобов'язана виконувати держава.
Але є особлива категорія постраждалих від війни людей, які лишилися фактично один на один зі своїми проблемами після війни. Йдеться про тих, що повернулися з бандитського полону, рахунок яким, за даними організації «Справедливість заради миру на Донбасі», перевалив уже за 10 000 осіб, більшість із них – військовополонені. 10 000 осіб, які пройшли тортури, приниження, погрози вбивством, які втратили фізичне та психічне здоров'я
Чиновники на вищих рівнях регулярно роблять заяви про необхідність звільнення полонених, створюючи собі на цьому хороший політичний піар, проте за весь цей час тисячі людей були визволені «по-тихому», тобто через волонтерські організації та особисті зв'язки. Якщо волонтери кажуть про 10000 звільнених, то СБУ називає цифру приблизно в 3000 офіційно звільнених українців. Різниця в цифрах пояснюється тим, що самі колишні полонені знаючи, що не отримають від держави нічого, крім підозр і проблем, відмовляються від звернення до відповідних держорганів. І, дійсно, у 2014 році була створена спеціальна система фільтрації перевірки співробітниками контррозвідки людей, звільнених із сепаратистського полону. А ось повноцінної реабілітаційної державної програми для колишніх полонених досі не існує.
Вороже ставлення до колишніх в'язнів на пострадянському просторі було сформоване ще при Сталіні, який заявив, що – «полонених немає, а є тільки зрадники». Крім сталінського садизму та параної причина відчуження ще й у тому, що на полонених поширюється антимілітаристський принцип сучасного так званого «демократичного суспільства», яке намагається звести до мінімуму апеляції до військових архетипів і зокрема до братської військової взаємовиручки.
Тому всім, хто повернувся з фронту або з полону, потрібно чітко зрозуміти, що вони принципово протиставлені суспільству пацифізму, що їхній подвиг у системі цінностей демократів займає позицію зі знаком «мінус». Тільки вимушені користуватися героїчним поривом воїна, демократи поки відмовчуються. Але пройде час і система, створена для обслуговування всіх цих «громадських лідерів», почне змішувати з брудом людей, обпалених війною. Втім, уже зараз ми можемо спостерігати ці процеси. Вихід у цій ситуації тільки один – переносити поле бою в політичну площину. Так ми зможемо давати здачі, захищати свої інтереси та досягнення.
Ігор Олегович
Оцініть статтю
