17.02.2019, 13:19
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
20:01 25.08.2016

Проект Міжмор'я в ідеях Миколи Костомарова

Ідея побудови альтернативного військово-політичного союзу на чолі з Україною супроти мультикультурного ЄС чи агонізуючого ординського ЄврАзЕс стала наріжним каменем останніх двох років. Проте, ідея Міжмор’я для українців не нова, її ідеологічний фундамент сягає не стільки початку і середини ХХ ст., скільки середини ХІХ ст. Побудова на теренах Центрально-Східної Європи Балто-Чорноморського союзу в українських інтелектуалів середини ХІХ ст. викликала бурю захоплень, адже поза межами царської Москви і цісарського Відня могли бути об’єднані більшість слов'янських народів, багато з яких історично й генетично споріднені, а також мають спільні економічні, культурні та військово-політичні інтереси.

Як відомо, українське національно-культурне відродження, започатковане наприкінці XVIII ст. - у першій третині XIX ст. філософом Сковородою, письменником Котляревським, поетом Квіткою-Основ’яненком та пророком Шевченком, продовжувало розвиватися. Письменники та публіцисти цієї доби в своїх творах описують головно українське село й простих селян, тож вони запалюються здебільшого етнографічним матеріалом: легендами, повір’ями, приказками тощо, який залюбки обробляють.

У першій половині XIX ст. домінуючими в політико-правовому житті України були такі проблеми, як ліквідація кріпацтва в економіці, соціальній і правовій сферах, боротьба за поширення ідей європейського лібералізму і просвітництва, а також відстоювання у всіх можливих формах інтересів та прагнень селянської маси – простого українського народу, пригнобленого царизмом. Для вирішення цих завдань важливе значення мав вплив наслідків діяльності декабристських організацій у Наддніпрянщині, особливо на наступні покоління “будителів” української нації, серед яких першими стали засновники Кирило-Мефодіївського братства. Щоб покласти ці ідеї на національний ґрунт, перед освіченим прошарком громадянства постало завдання поширення серед селянства освіти та виховання політичної культури. Тому велику увагу було звернено на організацію шкіл, видання національної літератури, що мало служити пробудженню політичної та правової самосвідомості в українського населення.

Вагомий внесок до вітчизняного конституціоналізму, теорії прав людини і громадянина, політико-правової думки загалом зробило вищезгадане Кирило-Мефодіївське братство, котре об’єднувало цвіт української інтелігенції. Важливі кроки на шляху радикалізації українського національного руху зробили всі члени товариства, але особливо яскраво можна виділити двох осіб – історика Миколу Костомарова та поета й письменника Тараса Шевченка.

Варто наголосити, що така наболіла сьогодні тема, як геополітичний військовий союз між країнами Міжмор’я, була закладена саме одним із кирило-мефодіївців – Миколою Костомаровим, який розпочав свою літературну й наукову діяльність у другій половині 1830-х рр. - на початку 1840-х рр. Народжений в українській родині на Воронежчині, початкову освіту отримав у приватному пансіонаті в Москві, потім була гімназія у губернському Воронежі, далі Харківський університет, який закінчив у 1837 р. Саме в Харкові молодий Костомаров знайомиться з Григорієм Квіткою-Основ’яненком, освоює українські пісні, усну народну творчість, досконало вивчив українську мову за працями Григорія Сковороди та Івана Котляревського. Сам Костомаров був вченим, літератором, українським істориком етнографом, фольклористом, політиком, займався правом, знав багато іноземних мов.

Іван Франко відносив Костомарова до “апостолів кращої долі України”, адже він залишив велику наукову спадщину з політичної української історії, а саме такі праці як “Богдан Хмельницький”, “Руїна”, “Мазепа”, “Мазепинці”, “Гетьманство Виговського”, “Гетьманство Юрія Хмельницького”, “Павло Полуботок”, “Думки про федеративні начала у давній Русі”, “Дві руські народності” тощо. У цих роботах поряд із політичними ідеями були закладені й правові теорії. Так, наприклад, ідеал Костомарова — федеративна демократична слов’янська республіка, так звані “Сполучені Штати Європи”, але винятково зі слов’янських країн Україна Польща Чехія Словаччина, Болгарія Хорватія, Сербія, Чорногорія). Особливо це прослідковується в його роботі “Закон Божий” або ж “Книга буття Українського народу”, написана Костомаровим в якості програмного документа у 1846 р. для Кирило-Мефодіївського братства: «…І встане Україна зі своєї могили, і знову озветься до всіх брат і в своїх Слов’ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні в Сербії ні у Болгар…».

Сам Костомаров мріяв про втілення ранньохристиянської ідеї повної соціальної справедливості, свободи, рівності, братерства, скасування кріпацтва і станових відмінностей: «На засадах християнської моралі будуть неухильно дбати про освіту і добробут народу, його культуру…». Як провідник “теорії народного елементу” в політико-правовому процесі Костомаров ідеалізував “український дух”, “українську раціональну демократію”, “братерське співжиття рівних слов’янських народів”. Особливий акцент Костомаров робив на федеративному устрої слов’янської держави, якою, за його політико-правовою теорією, повинні керувати обрані на 4 роки президент і конгрес. Незважаючи на мовно-релігійні відмінності, наприклад, між хорватами і білорусами, у такій державі мало бути справжнє спільне військо, однакова грошова система, загальне керівництво зовнішніми відносинами. Як бачимо, у такій суто слов’янській федерації, запропонованій Костомаровим як альтернатива абсолютистським Росії та Австрії, простежувалося чимало конфедеративних рис, схожих на початковий етап державної розбудови США від Джорджа Вашінґтона до Абрагама Лінкольна.

На думку Костомарова, відновлення українсько-польського союзу було можливе лише за відмови від імперських амбіцій самої Польщі, яка мала перезавантажити свої історичні стосунки з українцями, білорусами та литовцями, а отже, це є шансом для народів, які колись творили Річ Посполиту, на порозуміння.

Як і годиться ідеологу, Костомаров практично був лідером Кирило-Мефодіївського братства та вів полеміку з іншими його членами. Слід відзначити, що, поділяючи загальні засади своєї політико-правової програми, члени товариства розходились у питанні про першочергові завдання. Сам Костомаров вважав першочерговим домагатись єдності слов’ян, а його опоненти, такі як Пантелеймон Куліш, наголошували на розвитку насамперед української культури, а Тарас Шевченко пристрасно відстоював ідеї соціального і національного звільнення українців.

До кінця своїх днів Костомаров обстоював ідею різності “двох руських народностей”, як він їх називав – українців (спадкоємців демократичних традицій Київської Русі) і росіян-московитів (творців деспотичного Московського царства та Російської імперії), яких вважав не зовсім слов’янами, а радше етнічним сурогатом фіно-угрів з домішками монголо-татарської та слов’янської крові. У творцях демократичної Новгородської республіки ХІІ-XV ст. Костомаров бачив теж народ близький за кров'ю та духом саме українцям, а не росіянам-московитам. Ідею соборності всіх українських земель Костомаров висував і у своїх поетичних творах. Так, у програмній поезії “Пісня моя”, оспівуючи Україну, він згадує і Сян з Карпатами, і Дніпро з Чорним морем, і рідну для нього невеличку річку Сосну, на якій розташоване місто Острогозьк, яка впадає до Дону.

Репутація Костомарова як історика і за життя, і після смерті його неодноразово піддавалася сильним нападкам. Проте загальний внесок Костомарова в розвиток української історіографії та ідеї побудови слов’янської конфедерації Міжмор’я можна, без перебільшення, назвати величезним. Ним була введена і наполегливо проводилася у всіх його працях ідея народної української історії. Сам Костомаров розумів і здійснював її головним чином у вигляді вивчення духовного життя народу. Пізніші дослідники розсунули зміст цієї ідеї, але заслуга Костомарова цим не зменшується. Хоча погляди Костомарова-народника багато в чому залишалися наївними, його концепція єднання слов'янських народів стала вагомим етапом формування власне геополітичних доктрин Інтермаріуму і заслуговує на увагу сучасників.


Денис Ковальов

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio