25.09.2021, 03:22
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
21:05 11.06.2017

Шестиденна війна і ядерний щит

П’ятдесят років тому, 10 червня 1967-го, на Близькому Сході завершилася одна з найбільш блискавичних воєн ХХ століття. Менш ніж за тиждень активних бойових дій ситуація в регіоні змінилася докорінно, а наслідки того конфлікту досі багато в чому визначають «порядок денний» арабо-ізраїльських відносин і світової політики загалом.
Арабські сусіди єврейської держави давно готувалися взяти реванш за поразку у війні 1947-1949 рр.. Явне загострення розпочалося в перші місяці 1967 р.

Антиізраїльська коаліція формувалася навколо Єгипту на чолі з прихильником ідеології панарабізму Ґамалем Насером. 15 травня 1967 р. єгипетські війська просунулися до кордонів Ізраїлю на Синайському півострові, а 22-го – блокували єдиний ізраїльський порт на Червоному морі Ейлат.

Єгиптяни покладали великі сподівання на свою найчисельнішу в регіоні авіацію, яка в разі початку бойових дій мала забезпечити арабській стороні панування у повітрі. Проте ізраїльтяни випередили їх, уранці 5 червня завдавши превентивного удару по ворожих авіабазах. У підсумку військово-повітряні сили арабської коаліції фактично перестали існувати як реальна сила: було знищено 450 літаків, зокрема, 416 єгипетських (з них майже 400 на землі), та десятки авіаінфраструктурних об’єктів військового призначення (злітні смуги, радарні станції тощо). Характерно, що ізраїльська атака готувалася в режимі надсуворої секретності – було зроблено все, аби приховати виліт літаків навіть від систем стеження стратегічних союзників американців, а самі пілоти дізналися про операцію лише за п’ять годин до її початку.

Розгром арабських ВПС фактично ще напередодні війни став вирішальним чинником загального успіху. Адже в умовах тотальної повітряної переваги наземні бойові дії були вже «справою техніки» та особистих якостей ізраїльських командирів і солдатів. Втрати арабів за шість днів боїв були катастрофічними. За підрахунками Британського інституту стратегічних досліджень, вони склали: 70 тис. вбитими, пораненими і полоненми; 1200 знищених або захоплених танків, понад 2500 БТР і вантажівок, понад 1000 одиниць артилерії (все переважно радянського виробництва).

Долаючи приречений – хоча подекуди й запеклий – опір деморалізованих ураганним авіаударом арабських військ, ізраїльтяни впродовж кількох днів планомірно захопили Синайській півострів та Сектор Газа у Єгипту, Західний берег ріки Йордан зі Східним Єрусалимом у Йорданії та Голанські висоти у Сирії. Загальна площа захоплених територій у 3,5 рази превищувала площу довоєнного Ізраїлю. Відтак, саме у Шестиденній війні єврейська держава отримала найбільші територіальні здобутки за весь час конфлікту з арабами. Велике символічне значення мало й возз’єднання Єрусалиму, який було проголошено єдиною і неподільною столицею Ізраїльської держави.

Та чи не головною сюжетною лінією конфлікту 1967 року була боротьба Ізраїлю за збереження свого ядерного потенціалу. Офіційні ізраїльські джерела ніколи не підтверджували, але й не спростовували інформацію щодо наявності атомної зброї. Хоча існування в країні власної ядерної програми та, принаймні, одного об’єкта, потенційно здатного виробляти плутонієві заряди, вже давно не є таємницею. Під завісою секретності перебуває не сам дослідницький центр із реактором поблизу міста Дімона в пустелі Негев, а його реальні можливості. Тут досі можна послуговуватися лише оцінками зарубіжних експертів. Так, за даними американського Global Security Institute, на момент Шестиденної війни Ізраїль уже мав дві готові до використання атомні бомби (щоправда, і в цьому випадку неясно, чи були вони вироблені самотужки, чи отримані в якийсь інший спосіб).

Так чи інакше, військова розвідка СССР знала про Дімонський реактор і ядерні амбіції Ізраїлю ще ледь не від початку 1960-х. Поява зброї масового ураження у недружньої близькосхідної держави перекреслювала плани Москви зі зміцнення власних позицій в регіоні за допомогою союзних арабських режимів. Відтак, у Кремлі на найвищому рівні було ухвалено рішення про ліквідацію ядерних потужностей Ізраїлю. Для цього планувалося розв’язування чергової війни на Близькому Сході. Передбачалося, що в разі, якщо арабські союзники Москви не впораються самі, СССР втрутиться безпосередньо і «точковим» ударом знищить реактор.

З метою провокування воєнного зіткнення Кремль цілеспрямовано «накачував» єгипетське керівництво напівправдою про «агресивні наміри» і «завойовницькі плани» Ізраїлю. У дружні арабські країни рікою лилася радянська зброя та надсилалися військові радники. Зрештою, навесні 1967-го особисто Насеру було «злито» відверту дезінформацію щодо нібито планованого Тель-Авівом вторгення в Сирію. «Єгипетський Наполеон» не витримав – ще й тому, що в разі вагань ініціативу швидко могли перехопити «яструби» з його оточення на кшталт «другої людини в державі» маршала Амера. Наслідком став наказ про просування на Синаї, який мав викликати жорстку реакцію Ізраїлю, заразом значною мірою позбавивши його міжнародної підтримки – як країну-агресора.

Одночасно СССР нарощував власне військово-морське угруповання біля берегів Ізраїлю, а в травні 67-го найсучасніші натоді радянські винищувачі МіГ-25 кілька разів пролітали над Дімоною, «тестуючи» можливості ізраїльської ППО. Під час самої війни радянська армада у Східному Середземномор’ї налічувала 43 кораблі та 10 субмарин (у т.ч. 3 атомних). Морський спецназ готувався до можливої висадки в Хайфі, з Туреччиною велися перемовини щодо надання повітряного коридору для радянських стратегічних бомбардувальників... Однак, нищівний випереджальний удар по арабських силах і несподівано швидка загальна перемога Ізраїлю зробили всі ці приготування марними.

Сьогодні СССР уже немає на карті світу, а Ізраїль, за деякими експертними оцінками, є шостою за кількістю боєзарядів (до 200) ядерною державою світу й однією з чотирьох країн (поряд зі США РФ та Китаєм), які володіють повноцінною «ядерною тріадою» – засобами доставки ядерної зброї у всіх трьох природних середовищах.
Ця війна наглядно показує, яку роль може у сучасній війні відіграти раптовий масований авіаційний удар. А також що чисельна перевага і якісні озброєння не завжди тотожні боєздатності армії.

Петро Вознюк

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio