22.01.2022, 23:18
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
20:05 08.01.2017

Смерть ще одного «Кастро»

У суботу, 7 січня помер 92-літній Маріу Суареш — колишній прем'єр і президент Португалії.

В україномовному інформаційному сегменті першим про смерть Суареша повідомило видання EURONEWS. Заголовок новини виявився симптоматичним — «Помер батько сучасної португальської демократії».

Ким же був цей «демократ»?

Народився 7 грудня 1924 року. З юнацьких років був членом Комуністичної партії Португалії — політичної сили, зорієнтованої на ідеї марксизму-ленінізму. У 1964 році брав участь у створенні партії «Соціалістична дія Португалії». 1973 року став співзасновником Соціалістичної партії Португалії, був обраний її Генеральним секретарем.

Як носій радикальних лівацьких ідей боровся проти режиму Антоніу Салазара.

Після так званої «Революції гвоздик» Суареш двічі обіймав посаду прем'єр-міністра. З 1986 по 1996 роки був президентом. У 1999-2004 роках — депутат Європарламенту.

«Героїчний» портрет Суареша малюють за рахунок протиставлення «диктатурі Салазара». Тому не буде зайвим нагадати, чим була салазаріська «Estado Novo».

Якщо говорити спрощено, китами салазарівського режиму були опора на консервативні цінності, антикомунізм і прагнення побудувати «органічну» державу шляхом складної системи представництва. Щодо останнього, Салазар говорив: «Держава — це соціально сформована нація».

Салазар спромігся забезпечити Португалії більш-менш стабільне економічне життя. Звісно, ідеалізувати його правління не варто, але, отримавши країну у стані розрухи, Салазар забезпечив її господарське піднесення, не дивлячись на глобальну економічну кризу 1930-х років — Велику депресію.

Салазару вдалося зберегти нейтралітет Португалії під час Другої світової війни. Яскравий штрих до його «диктаторського» портрету — за часів «диктатури» в Португалії не було смертної кари (на відміну від більшості тогочасних «демократій»). Ще один штрих до цього портрету — це те, що у 2007 році в ході інтерактивного телешоу португальці визнали Салазара своїм найвидатнішим співвітчизником (у нас проходило аналогічне телешоу «Великі українці»).

Тепер повернемося до Суареша. Він — представник португальської пост-салазарівської політичної еліти, на рахунку якої морально-культурна руйнація цієї древньої європейської країни і, водночас, її включення до «євроінтеграційного» проекту (як можемо бачити сьогодні, для португальської економіки це мало сумні наслідки).

У ширшому контексті Суареш — представник єврокомунізму, що став важливою складовою сучасного ліво-ліберального істеблішменту. Щоправда, Суарешт — далеко не найбільша риба з цього болота. Його земляк Жозе Мануель Баррозу пройшов подібний шлях. Перед тим, як стати респектабельним політиком і навіть очолити Єврокомісію, той у юнацькі роки теж «боровся проти Салазара» і належав до екстремістських лівацьких організацій маоїстського спрямування.

За півтора місяця до смерті Суареша помер кубинський комуністичний диктатор Фідель Кастро.

Символічні збіги — це всього лиш символічні збіги. Та інколи вони допомагають краще усвідомити суть процесів, які відбуваються. Коли людина, що не викликає симпатій, помирає від старості, радіти мабуть не варто — це просто факт, а не якась визначна подія. Проте смерті Кастро і Суареша вселяють надію на кінець лівацької доби. Тим паче, якщо сприймати їх у контексті глобального посилення правих сил.

Багатоликий монстр, що народився від союзу лібералізму і лівацтва, поки що дуже сильний. Але не забуваймо, ніч найтемніша перед світанком. Лівацтво — це війна проти здорового глузду. Станом на сьогодні ця війна зайшла занадто далеко. Проблем накопичилось так багато, що ліво-ліберальні еліти з ними не справляються. Тому кінець лівацької доби — річ цілком імовірна.

Українці мають бути готовими до такого глобального повороту. А для цього їм слід мислити власним розумом, з позицій нації, що має колосальний досвід антикомуністичної боротьби. І, в усякому разі, їм не варто дивитися на світ крізь окуляри тих, хто розповідає про «батьків демократії», котрі півжиття боролися під червоним прапором із серпом та молотом проти традиційної Європи.

Михайло Стусаненко

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio