01.12.2021, 15:15
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
20:00 04.08.2016

Смертна кара: погляд справа

Президент Туреччини Ердоган продовжує порушувати знакові для сучасного світу питання. Після придушення заколоту 16 липня він та ще декілька турецьких очільників заявили про можливість відновлення в країні смертної кари. За їхніми словами, повернення страти як найвищої кари за тяжкі злочини вимагає більшість населення. Нагадаємо, що свого часу, прагнучи до ЄС і намагаючись здаватися «білою та пухнастою», Анкара запровадила мораторій на виконання смертних вироків, а у 2004 році остаточно відмовилася від цього виду покарання. Через це, приміром, так і не було страчено курдського ватажка А. Оджалана (смертний вирок йому було замінено довічним ув’язненням на одному з островів у Мармуровому морі). Сьогодні, коли сподівання на швидке «євромайбутнє» не виправдалися, Туреччиною ширяться вимоги стратити ворогів держави, зокрема, найактивніших путчистів, дії яких спричинили загибель сотень людей.


Позиція ЄС, як відомо, є однозначною – відновлення смертної кари автоматично означає кінець євроінтеграції для будь-якої країни-претендента. Водночас, за межами Європи страта злочинців практикується у таких розвинених країнах, як США (більшість штатів), Японія, Китай тощо. Навіть у самих країнах ЄС періодично виникають гострі суперечки щодо повернення смертної кари бодай у виняткових випадках. Не так давно у «серці Євросоюзу» Бельгії півтора десятиліття вирували пристрасті навколо справи «монстра з Шарлеруа» маньяка-дітовбивці Марка Дютру: багато громадян, зокрема, представники націоналістичного руху, виступали за страту садиста.


В Україні смертну кару остаточно скасовано у 2000 році. Причому до 1995-го, коли на цей вид покарання вперше було накладено мораторій, наша держава, за повідомленням міжнародних джерел (вітчизняна статистика досі засекречена), посідала четверте місце в світі за кількістю виконаних смертних вироків, що пояснювалося насамперед спалахом злочинності початку 90-х. Загалом, за неофіційною інформацією, в незалежній Україні було страчено до 200 осіб. Однак найбільш резонансним став прецедент серійного вбивці Онопрієнка (на його рахунку «рекордні» 52 жертви) – на виконанні винесеного у 1996-му смертного вироку наполягав навіть тодішній президент Кучма, але черговий мораторій, пов’язаний зі вступом Києва до Ради Європи, подарував нелюдові життя.


Нині максимальним покаранням в Україні є довічне ув’язнення. За числом «довічників» (наближається до 2 тисяч), ми, поряд із РФ утримуємо «чільні» позиції у світі. За наявності в арсеналі держави смертної кари частина довічних ув’язнених підлягала б страті. Звісно, звільнення бюджету від такої статті видатків, як пожиттєве утримання небезпечних злочинців, не вирішить наших проблем. Проте в часи, коли бракує коштів на найнеобхідніше (оборону, «соціалку», інфраструктуру), перебування на державному балансі сотень рецидивістів є не менш аморальним, аніж, скажімо, регулярне підвищення зарплати депутатам-неробам. Варто наголосити й на моральному значенні страти — адже багатьох потенційних правопорушників відвертає від скоєння злочину саме страх смерті.


Тож не дивно, що тему відновлення смертної кари в Україні неодноразово намагалися «осідлати» політики різних поглядів, висуваючи відповідні законодавчі ініціативи. Втім, не заперечуючи значення смертної кари як виняткового виду державних покарань, слід розуміти необхідність комплексного та відповідального підходу до питання. Можливе повернення до неї не повинне бути механічним актом в умовах збереження чинної судово-слідчої практики. Адже можна тільки уявити, як і проти кого застосовуватиметься такий радикальний засіб у разі непорушності пострадянської репресивної змички «міліція – прокуратура – суди» та продовження перебування на своїх посадах корумпованих «слуг Феміди». Тоді державній мафії жодні кіллери не знадобляться…


Смертна кара навіть за найбільш суспільно небезпечні злочини (серійні вбивства, національну зраду) може бути відновлена лише після зміни всієї системи судоустрою та повного очищення суддівського корпусу. В кожнім разі, про повернення «вишки» в Україні може йтися лише тоді, коли наші суди дійсно уособлюватимуть правосуддя, а не слугуватимуть місцем зведення порахунків.

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio