Утопія глобального миру
Дві світові війни змусили людей думати над стратегіями протидії можливим глобальним конфліктам і мінімізації людських жертв. Холодна Війна під час якої кожен судомно тримав руку на ядерній кнопці, суттєво вплинула на світовий порядок і принципи поведінки в міжнародних відносинах.
Ідеологічне протистояння між двома світовими гегемонами так і не вилилось у нову світову війну, але призвело до появи феномену проксі-конфліктів і переходу зі світового на регіональний рівень воєн. Саме в цей період спостерігається стрімкий розвиток пацифістського руху, який досягає найбільшої популярності під час агресії США у В’єтнамі.
З початком конфлікту на Донбасі в українському суспільстві також з’явилась мода на теорії глобального миру, відмову від поділу світу на нації і держави, та рівномірний розподіл світових ресурсів. В дечому тут простежується ліберальна теорія відкритого суспільства про світ без кордонів, що, згідно з лібералами, й буде гарантією миру у всьому світі.
Та чи можливо створити глобальний мир і відповідні інституції, здатні його підтримувати?
Поборники теорії миру у всьому світі кажуть, що замість війни держави могли б скерувати свої знання і ресурси на покращення життя людства, що привело б до миру й рівності, але ця ідея одразу ж розбивається об просте запитання – де саме проходить межа рівності. Навіть якщо припустити, що держави і створять якийсь спільний проект, його сильніші учасники апріорі претендуватимуть на більшу частку з огляду на більші інвестиції й кількісну перевагу в людському потенціалі.
Ще однією ідеєю пацифістів є рівномірний розподіл всіх наявних світових ресурсів, щоб ніхто не відчував потреби в тих чи інших матеріалах, проте ніхто не пропонує сценарію, як у такому розподілі вирішити проблему географічного розташування того чи іншого ресурсу, принципу кордонів і державної власності, і знову ж таки, кому належатиме більше?
Скажімо, населення Росії і Китаю цілком вистачило б, щоб поглинути левову частку світових запасів того чи іншого матеріалу, що неодмінно призвело до конфронтації навіть на фоні такої благородної цілі, як «кожному по потребі». Це зводить нанівець ідеї популярного серед космополітів і поборників відкритого суспільства проекту «Венера», який відстоює ідею усунення кордонів і визнання світових ресурсів надбанням всього людства.
При всьому ідеалістичному підході ідеологи «Венери» не дають відповіді, як усунути поняття суспільного та технічного елітаризму, ворогами якого вони є, з метою забезпечення глобальної рівності і миру. Також цікаво, що станеться з людиною, якщо в один момент її забезпечити всім необхідним, повністю ліквідувавши потребу підтримувати свою життєдіяльність. Як показує практика, мільйони споживачів європейського соціалу аж ніяк не сягнули творчих і філософських вершин, хоча в них є купа вільного часу і немає потреби заробляти на життя.
Тепер перейдемо до останнього пункту про відмову від поділу світу на нації і держави та заборону націоналізму і фанатизму як пережитків минулого. Людська історія знає не один приклад імперських утворень, які існували як єдині держави і включали багато народів. Попри спроби задати всім однієї форми і знищити відмінності між націями, що формували ці імперії, всі вони закінчувались провалом.
Для прикладу, Тридцятирічна Війна в результаті закінчилась підписанням Вестфальського миру, котрий фактично поділив світ на нації – держави. Така ж доля спіткала і Радянський Союз і згодом спіткає ЄС, який вже провалив всі тести на мультикультурність і толерантне суспільство без «пережитків минулого».
Природа завжди розставляє все на свої місця і вкотре доводить всім глобалістам, що світ без історії, націй, держав та суперництва людства неможливий, рано чи пізно настає переломний момент, коли все повертається на свої місця.
Глобальний мир – це утопія і нездійснена ідея, що показує історична нездатність Ліги Націй і ООН створити інститути і механізми світового миру і що сьогодні доводить все більша кількість військових конфліктів, гуманітарних катастроф та знецінення ролі всіх декларацій про права людини, антивоєнних конвенцій і гуманітарного права
Владислав Ковальчук
Оцініть статтю
