17.02.2019, 04:40
Світ Україна Війна Новини Азову Відео Заходи ЦК Азов Про Азов ЗМІ про нас Національний корпус Статті
Архів
12:45 03.05.2016

Великоднє повстання - терновий шлях до незалежної Ірландії

Навряд треба пояснювати, чому історія протистояння Ірландії й Британії, яка, попри всю спільність культурного спадку, вирує уже в міфах та легендах – досить згадати оповідь про Брана, нагадує національно-визвольні змагання українців проти Російської імперії, потім більшовиків, а зараз їхніх спадкоємців зі стану путінських співців «єдиного і неподільного народу». Знаменною подією визвольної боротьби ірландців, про яку піде мова і яка досі лишається взірцем незламності національного духу й волі до перемоги, є Великоднє повстання 1916 р. Якраз не ставши «переможним» і завершившись розгромом добровольців, які взяли зброю до рук, щоб відстояти своє право на державу, воно переломило весь хід боротьби й сьогодні набуває особливо символічної ваги для українців, що стоять на порозі власного національного відродження цієї вирішальної весни з її «морелівськими» планами. Від Великоднього повстання нас відділяє рівно 100 років.

Хоча формально частина Ірландії ввійшла до складу Англійського королівства в XII ст. за Генріха II Плантагенета, повстання проти англійської корони тривали повсякчас. Справжня британська колонізація розпочалася разом із жорстоким завоюванням роялістської і католицької Ірландії протестантом Олівером Кромвелем (1649–53) після Ірландського Повстання 1641 р. Саме тоді Ірландія фактично стала першою британською колонією, з усіма наслідками для її багатої національної культури, яка небезпідставно знаходить відголосок і в українській душі. А в юридичній теорії і практиці Ірландії виникла нова категорія «землевласників-абсентеїстів», що правили з Британії своїми колоніальними угіддями, навіть не ступаючи на них ногою. Проте національний дух ірландців був далекий від упокори, як і самі ірландці – від розчинення у масі громадян «першої» Британської імперії. У травні 1798 р. «Союз об'єднаних ірландців» Теобальда Вольфа Тона, надихнувшись перебігом Американської та Французької революцій, підняв власне повстання проти британського ярма, однак створена за союзницької допомоги французів республіка протрималась недовго. 1801 р. було укладено англо-ірландську унію, що закріпила колоніальне становище Ірландії.

Одним із відкладених наслідків британської колонізації став розмах Великого голоду 1845-49 рр., що через неврожай зараженої картоплі, бідність населення на тлі зростання орендної плати лендлордам і розгул інфекційних хвороб забрав життя до 1,5 млн. ірландців. За голодні роки Ірландія втратила 20-25% населення, а разом із посиленням еміграційного потоку зустріла другу половину ХІХ ст. з тридцятивідсотковим демографічним спадом, на який наклався згін ірландських «орендаторів» із власної землі.

Як наслідок, у 1848 р. діячі «Молодої Ірландії», відділившись від поміркованої «Асоціації рипілерів» (від англ. repeal) Данієла О’Коннелла, що гуртувалася навколо щотижневика «Нація» і прагнула відміни унії конституційним шляхом, підняли чергове невдале повстання. Однак маховик майбутньої революції розкручувався все невідворотніше.

У 1870 р., на хвилі перетворення Канади на домініон, Айзек Батт створив Асоціацію Самоуправління Ірландії, давши поштовх автономістському руху Гомрул (Home Rule) й озвучивши ідею започаткування національного парламенту. Британці, намагаючись послабити «сепаратистські» настрої й матеріальну базу для революційних вимог, чергували політику батога (надзвичайні міри покарання заколотників) і пряника – як-от розподіл ділянок крупних землевласників поміж селянами і прийняття закону про відокремлення держави від церкви, тобто немилої ірландцям англіканської. Водночас в ірландському суспільстві зростало розуміння того, що конституційні зусилля Ірландської Парламентської партії, очолюваної Чарльзом Стюартом Парнеллом, марні: двічі винесений на розгляд законопроект про гомрул не досяг мети. І справа, і зліва міцнішають революційні рухи, а стрижнем національної самосвідомості стає уявлення про принципову відмінність між британською та гельською (ірландською) культурою. І вже 1905 р. Артур Гріффіт заснував партію лівого спрямування «Шінн Фейн» («Ми самі»), що виступала за політичну незалежність замість автономії Ірландії.

Ще в 1860-70 рр. в Ірландії та США ширяться дружини феніїв, названі на честь Фінна Маккула (Фінгала) – благо, кельтсько-ірландський міфологічний цикл давав новітнім революціонерам безліч імен та епічних взірців для наслідування. Саме члени таємного «Ірландського Республіканського Братства» феніїв, зокрема сформована на його базі в 1913 р. організація «Ірландських Добровольців» під керівництвом Оуена МакНейла, склали основу Великоднього повстання 1916 року.

Чергова революційна хвиля, що прокотилася країнами Європи у зв’язку з початком першої світової й розпаду імперій, об’єднала українців та ірландців у їхньому прагненні здобути незалежність «зараз чи ніколи». Тим не менше, втрата Ірландії, цілком співмірна з наслідками відокремлення України-Русі для Росії, не входила у плани Британської імперії, що значно лібералізувала законодавство для здобуття лояльності ірландців напередодні першої «великої війни», водночас усіляко відкладаючи обіцяний «гомрул», проект якого нарешті пройшов слухання в парламенті. Тому багато з них справді погоджувалися нести військову службу разом із британськими солдатами, інші ж, не вірячи букві паперу, чудово усвідомлювали, для чого саме вони творять добровольчі об’єднання і отримують військові навички.

Через двоякі настрої в суспільстві майбутнє повстання трималося у таємниці навіть від знаних діячів ірландського визвольного руху, в тому числі від голови «ірландських добровольців» МакНейла, який в останній момент передумав підтримувати повстанців, та мілітаризованої «Ірландської цивільної армії» на чолі з Джеймсом Конноллі, що прийшла на допомогу революції постфактум. Важливою складовою повстання була збройна підтримка ворога Британії – Німеччини, що мала надіслати корабель із вибухівкою та зброєю. Неохоче через очевидну ризикованість такого задуму, кайзер надав обіцяне, однак британська військова розвідка перехопила листування диверсантів, затопила корабель і заарештувала Роджера Кейсмента, відповідального за перемовини з німецьким канцлером.

Один із лідерів і співзасновник організації «Ірландських Добровольців», поет-революціонер, учитель, адвокат і палкий шанувальник рідної культури Патрік Пірс призначив повстання в Дубліні на понеділок після Великодня – 24 квітня 1916 р., керуючись, утім, не стільки символічними, скільки стратегічними міркуваннями: кількість британських військових у місті на свята була меншою. Незважаючи на контрнаказ МакНейла відмінити наступ після викриття німецької карти, Томас Кларк, відомий націоналіст зі стажем, і Шон МакДермотт, головний редактор газети «Ірландська свобода», таки розпочали «тренування» нібито сил самооборони в складі 1200 осіб, що непомітно перейшло в повстання. Решта повстанців, чекаючи на знак в Ліберті-Холі, де напередодні було обрано Тимчасовий уряд Ірландської Республіки й ухвалено «Універсал проголошення Республіки», невдовзі приєдналися до них і захопили центральну площу. Саме там, біля будівлі Головпоштамту, було урочисто піднято ірландські прапори, пошиті графинею Констанцією Жоржиною Маркевич – першою ірландкою- парламентарем і офіцером, яка керувала власним загоном під час повстання.

А Патрік Пірс зачитав перед добровольцями та випадковими слухачами ухвалену Прокламацію про незалежність Ірландської республіки, фрагмент якої звучав так:

«Ми оголошуємо право ірландського народу на свою землю й свою державу – суверенним і неподільним. Довге насильство чужинецького уряду над нашими правами не знищило й не відібрало в нас того права, бо його знищити може тільки повна заглада самого ірландського народу. Численні покоління нашої нації власною кров'ю покропили це право на національну й державну незалежність Ірландії, а протягом останніх століть шістькратно підтвердили це право ірландські збройні повстання».

Окрім Головпоштамту, який зайняла «Цивільна армія» Конноллі, повстанці захопили, серед іншого, будівлі «чотирьох судів», дублінської мерії, вітряка Боланда, притулку для бідних, кондитерської фабрики Якобс і частину парку Сант-Стівен- Грін. У двох останніх випадках постраждали й цивільні особи, що намагалися розібрати барикади чи завадити повстанцям; утім, відомі випадки й зворотної реакції ірландців і навіть іноземців, що долучались до повстання. Наприклад, Джон МакБрайд, один з лідерів феніїв, не знаючи нічого про революційні плани друзів, не роздумуючи взяв на себе командування 2-им батальйоном, коли випадково натрапив на повстанців. Дублінський замок, центр британської адміністрації у Дубліні, Трініті- коледж, де зберігалися значні артилерійські запаси, вокзали і порти, однак, революціонерам не вдалося захопити, що й визначило несприятливий перебіг заколоту.

На наступний день, у вівторок 25 квітня, в Дубліні введено надзвичайний стан, а вже в середу віддано наказ стріляти на ураження в усіх, хто виглядає як учасник вуличних боїв, що спричинило чималу смертність серед громадян, які справді так тільки «виглядали». Деякі з них, проте, «не розгубилися» і розпочали мародерство на вільних від поліцейських вулицях замість участі в революції.

Артилерія з гарнізону Атлона, патрульного судна «Хельга» і власне Трініті- коледжу без зволікань з боку британців запрацювала по позиціям повстанців. Бійці Майкла Малліна, відійшовши з будівлі Ліберті-Холу, який почали «прошивати» снайпери, закріпилися в Хірургічному коледжі до кінця тижня. Суттєвою перемогою революціонерів став перехресний обстріл британських солдатів, що намагались переправитися через Гран-канал в районі Маунт- стріт. 17 добровольців, втративши декілька осіб, убили чи поранили 240 британців. Значних втрат британцям було завдано і в будівлі притулку для бідних та «чотирьох судів».

Але ця перемога виявилася й останньою: капітуляція повстанців, офіційно проголошена Пірсом 29 квітня, уже виднілася на горизонті охоплених боями вулиць. Тільки невеликі ірландські міста – Ашборн, Енніскорті – підтримали революцію. За підрахунками, з ірландського боку було вбито 200 цивільних і 64 повстанці, поранено 600 цивільних і 200 повстанців, тоді як з британського боку – вбито 134 і поранено 381 осіб. Задля уникнення подальших жертв серед цивільного населення, Пірс наказав скласти зброю, хоча єдиним крупним об’єктом, таки відбитим у повстанців, був Головпоштамт.

30 квітня захоплених повстанців прогнали вулицями до в’язниці, а вже 2 травня військовий трибунал засудив до страти 90 учасників повстання. Генерал Максвелл затвердив вирок для 15 повстанців, серед них – усіх 7 підписантів Прокламації про незалежність Ірландії, яких розстріляли в подвір’ї в’язниці Кілмайнхам. Це були Патрік Пірс, Томас Кларк, Томас МакДона, Джозеф Планкетт, Вільям Пірс, Едвард Делі, Майкл О’Ханрахан, Джон МакБрайд, Імон Кент, Майкл Маллін, Шон Гьюстон, Конн Колберт, серйозно поранений Джеймс Конноллі та Шон МакДермотт. Про страту лідерів повстання обурена публіка довідалася тільки після того, як вирок було втілено.

Томас Кларк зоставив на стіні будинку пророчий надпис: «Ми змушені залишити Головпоштамт. Хлопці чудово воювали, і цей бій урятує душу Ірландії». Але справжнім символом повстання стала промова, яку виголосив Патрік Пірс за 9 місяців до того на похованні 84-річного Єремії О’Донована Росси, засновника «Ірландського Республіканського Братства». В історії ірландського визвольного руху саме полеглим феніям належить роль, яку зіграли легіонери Йон Моца і Васіле Марін у становленні румунської «Залізної Гвардії» Корнеліу Зеля Кодряну. І саме ці слова Патріка Пірса стали прологом до здобуття вільної Ірландської держави:

«Ми, Ірландські добровольці, і ви, ті хто стоїть пліч-о- пліч з нами в сьогоденних завданнях і обов’язках, ми всі пов’язані докупи, і мусимо й надалі стояти разом в братерській спілці для здобуття свободи Ірландії. А ми знаємо тільки одне означення того, що таке свобода: це означення Тоуна, це означення Мітчела, це означення Росси. Нехай ніхто не зневажить справи, якій служили спочилі покоління Ірландії, присвоюючи їй якісь інші імена та означення, ніж ім’я та означення дане ними. […]

Життя народжується зі смерті, а з могил патріотів та патріоток народжуються нації. Оборонці цього Королівства гарно діють як таємно, так і явно. Вони думають, що втихомирили Ірландію. Вони думають, що частину нас купили, а іншу частину – залякали. Вони думають, що все передбачили, що вжили всіх заходів проти нас, проте вони дурні, дурні, і ще раз дурні! Вони залишили нам наших спочилих феніїв, і допоки на землі Ірландії лежать ці могили, поневолена Ірландія ніколи не буде мирною».

Тим рухом, який перейняв естафету визвольних змагань від «великодніх повстанців», підтвердивши їхні слова, стала Ірландська Революційна Армія, але це вже наступна сторінка ірландської історії.

Відомий поет Вільям Батлер Єйтс, уродженець і патріот Ірландії, присвятив вірш подіям Великоднього повстання – «Великдень 1916» (“A terrible beauty is born”), в якому звучить рефреном: «Усе змінилося, все повністю змінилося: народилась жахлива краса». Сьогодні Великоднє повстання відзначається на рівні державного свята.

На завершення не можна не процитувати поезію Шона МакЛеха – ірландського поета, літературного критика, україніста, присвячену одному з ватажків Великоднього повстання Томасу МакДона(ху) – вже досить звично, також поета, драматурга, зокрема, автора п’єси «Коли настане світанок» на тему ірландського повстання, разом із Пірсом, члена «Гельської Ліги», де поряд з «Гельською атлетичною асоціацією» і скаутським дитячим рухом «Ірландські фенії» кувалися духовні, а то й цілком реальні кадри ірландської революції. Українцям, з їхніми власними святинями революційного Майдану, неважко зрозуміти пієтет автора вірша до кожного куточка вулиць Дубліна, якими прокотилося повстання. До речі, написаного саме українською.

«Доки колір зелений в нас

Перед поглядами зрина,

З нами цей і майбутній час:

Народилась жахлива краса».

(Вільям Батлер Єйтс)

Небо калатає дзвоном: «Ерінн!»

Кожен камінь бруківки – дзеркало

В якому ми бачимо не себе, а тіні

Бородатих феніїв, мужів меча і честі.

Це не вулиці Дубліна – це ріки,

Якими пливуть кораблі майбутнього,

Це не будівля пошти – це врата,

У нескінченність часу.

Це не світанок Великодня – це час офіри:

Цієї весни замість квітів

Милуватися будемо листочками шамроку,

Що проростають у зболених душах

Кількох захмарних мрійників

Що вирішили – краще вмерти,

Ніж бачити сутінки кельтів.

Він знав, «коли настане світанок»,

Зробивши крок у темряву,

Сказавши своїм небуттям: «Прокиньтеся, ґели!

Ми вмерли, щоб Ерінн жила!»

Коли замовкли постріли

Гавкаючих англійських крісів,

Сама Тиша промовила:

«Ерінн го бра...»

Він писав вірші – і останній – своєю кров’ю,

Він писав драми – і зіграв останню – свою,

Він думав стати пастором, а став комбатантом,

Вчив студентів поезії, а навчився тримати рушницю,

Він любив життя, а зустрів сиву гостю – смерть –

Дочасно.

Олена Семеняка

Теги
Персона
Андрій Білецький Барак Обама Батя Денис Поліщук Джон Керрі Едуард Юрченко Ігор Олегович Кадиров Клименко Ленін Ляшко Меркель Олег Петренко Олександр Маслак Порошенко Пушилін Путін Савченко Шеремет Станіслав Краснов Стрєлков Владислав Сурков Захарченко
Тематичні
архітектура біженці брати наши менші депутати фемінізм Іду на Ви книги культура метро мусульмани Наука прогрес Річниця звільнення Маріуполя самосуд совок турнір Вибори
АТО
АТО ДНР фронт ЛДНР ЛНР Окупація сепаратизм спецназ Світлодарська дуга тероризм
Геотеги
Нідерланди Австрія Білорусь Британія Данія Фінляндія Франція Француз Голандія Італія Канада Казахстан Молдова Москва Німеччина Париж Польща РФ Росія Швеція Швейцарія США Стамбул Туреччина Україна Європа Євросоюз
Організація
підсумки року Айдар Азов беркут ЦК Азов Джура ІДІЛ КМДА ЛГБТ НАТО ОБСЄ ООН ОПЕК ПАРЭ Північний Корпус Полк АЗОВ СБУ Східний Корпус Табір Азовець Український вибір ЮНЕСКО ЗСУ
Спорт
футбол Сильна Nація
Україна
Авдіївка Бахмут Бердянськ Черкассы Чернігів Чернівці Дніпро Донбас Донецьк Харків Херсон Хортиця Івано Франківськ Київ Київщина Коблево Конотоп Краматорськ Кременчуг Крим Львів Макіївка Мар'янка Маріуполь Мелітополь Миколаїв Одеса Полтава Рівне Широкине Слов'янськ Вінниця Закарпаття Запоріжжя
Загиблі бійці
Амброс Береза Cіф Дюс Ратібор Світляк
ЗМІ
A-Radio